19-го січня 1924
ЛІТОПИС т
Будущий історик української революції буде, без сумніву, инакше оціняти її можливости Й вигляди як галицький возний. У тій частині, що обговорюватиме державно-політичну дозрі- лість української демократії, він певно не під- німе закиду, що буцім-то вона своєю відмовою іти міністри гетьманшини заналастила Україну. Що між Українцями, починаючи з 17 років життя, завсіди була тьма-тьменна жвавих канди- датів на міністрів усякого ресорту -- се-ж не- порушна історична дотма, до відкриття якої не треба було споминів д. Саліковського. Нато- мість історія судитиме українську демократію головно за її політику до гетьманського пере- вороту і за осінь 1918-го року; за гетьманщину відповідатимуть инші. Який острий і не був би суд над сею останньою, то в одному треба по- годитися всім: колиб гетьман, чи там Тен. Тренер, приймив був список міністрів, складених українськими демократичними партіями, й коли- б кабінет Шелухина почав урядувати 30-го квітня, то українська держава була-б не дочекала й літа, не то осени 19Ї8-го р.
Отто Бравн
УЛО це під Болімовом, в лютім 1915. По- між боєвими лініями лежали покоси трупів Деяких що-тільки смерть скосила, инші
лежать від кількох тижнів. Про похорони годі гадати. Бій іде. Трупи псуються, гайвороння клює їх, серед вояків витворюється небажаний настрій. | Німці знають, що на тих покосах смерти лежить сорок найхоробріших єгрів Ї тренадирів.
"Врешті одної темної лютневої ночі молодий старшина дістає приказ, взяти 8--10 вояків і похоронити тих сорок товаришів. Завдання не тільки немиле, але й важке. Їх рено, вишукати зпоміж соток ворожих трупів. Треба зняти їм з щиї знаки, викопати ями і віддати їм останню товариську прислугу. Вояки-грабарі кленуть і бунтуються. | Тоді їх молоденький старшина перший переступає дротяну переволоку. Під- несеним голосом рецитує по грецьки відповідні місця з Іліяди, риється в горах трупів і вишукує своїх. Мовчки, і неначе з власної непримушенаї волі, ідуть вояки за ним і сповняють приказ- обовязок... Кажуть, що ніоден з німецьких тероїв не мав такого достойного похорону.
Той молоденький вояк, це був Отто Бравн.
Ранком 29-го квітня 1918, під Марселькав в північно-східній Франції, французький транат влучив у німецьку позицію. | Між убитими Німцями був оден молодий і гарний, як грецький бог. Його обличчя пошанувала ворожа куля; воно було ненарушене, спокійне і мов задумане над важкими і вічними питаннями, Вірні вояки поклали його на мураву і присипали квітам Опісля зложили на почесному (цвинтарі У Швіньоль.
Це був той самий Отто Брави, -- без сумніву один з найкращих і найчудовіших, який зні- вечила остання буря-війна. (Др. Кемпф каже (Рові з З-го мая 1918), що таким можна собі молодого Іетого уявити.
Переді мною 99 тисяча книжки: ,Оббо Вгацп, аля пасіреїаєкепеп Ясргійкеп еїпен ЕтіївуоПепденепе: Читаю Пі о дива вийти не можу. Ця книжка
стає за цілу бібліотеку. | Листи і записки девятилітного хлопця дають таку силу пере- живань, таку буйність і всесторонність гадок, таку гармонію між формою і змістом, що це прямо не книжка а якийсь сфінкс людського духа. Поручаю її моїм землякам, які втратили віру в культуру, які гадають може, що наші зподлі часи" не можуть ародити нічого вели- кого й надзвичайного, які опускають руки з - одчаю, підпорядковуючи силу духа невблаганій колісниці матеріяльних законів.
Отто Брави прожив усього літ 20, а них чотирі на війні, як доброволець. | Свідомий своєї теніяльности, кинув творчу працю і добро- вільно пішов туди, де рішалася доля його на- роду. Смерть не пощадила Його. Технічний, матеріяльний продукт знівечив велику цінність духа. | А всезж тако Отто Брави ,смертію смерть поправ". Духова спадщина передчасно дозрілого і передчасно померлого розходиться в сотках видань і кріпить національного духа його земляків.
»Моїм першим завданням було і на довго ще буде, других пізнати, -- пише 12-літний Бравн, -- моїм дальшим завданням буде, щоб мене инші пізнали." Це друге завдання стоїть тепер перед нами. Та пізнати Отта Бравна не легко. Отся стаття хай буде заохотою до того- знайомства, самезж знайомство може збутися тільки на грунті його творів, поки-що отсих виїмків, що їх дає нам книжка ,Обо Вгачп".
ж - ж
Отто Брави, син звісної письменнимі Лілі Брави і дора Гайнріха Бравна, теперішного пруського президента міністрів, уродився в
ерліні 27-го червня 1897. Мати його, донька хеперала Ганса фон Кречмана, походила з німецької аристократії; батько (шватер Віктора Адлєра) -- один із провідників німецької со- ціяльної демократії. | Одинокий їх син Отто почував у своїх жилах кров Наполеона, а від дитини переймався ідеями Й ідеалами соція- лізму. Батько й мати виховували свого одинака незвичайно старанно й печаливо. , Молодість моя була така пишна й повна, як мало котрого з людий, це завдячую вамє, -- пише Отто до своїх родичів з поля 1915-го р. -- була вона за чиста, за добра, за мягка занадто замкнена перед усім поганим, вільна від зустрічі з числен- ними людьми", яра
Початкову науку дістав Отто у Берліні і в 1907 поступив до увільної шкільної громади" в Вікередорфі. | Звідси пише листи До своєї мами, котру любив як нікого більше в своїм короткім життю. В листі а б-го лютого 1908 каже десятилітний хлопець: ,Ох, кажу Тобі, тішуся так невисказано, так дуже- дуже, що не вмію Тобі описати як. І чому?
о вперве чую, як у моїх жилах знімається і бурлить кров мого предка і як затискається мій кулак, щоби грянути на спини ворогів моїх... А тепер скажу Тобі: В..., цей пес, щей чорт, цей двайцятькратний Вольтер в ха- рактері, це воплочення усіх інтриг, розказував ї вигадував найгірші історії по Пре дно А в иншім листі каже, що на Великдень хоче дістати в дарунку: Китайські поезії; ,Гі- періона" Гельдерліна) ,20-ий лютого" Мілльнера
24
