Кн. I
Ч. 3
Субота, 19-го січня 1923
Право передруку застережене — All articles are copyrighted
ГРЕЦІЯ здобула в останніх часах славу найнеспокійнішої країни в Европі, побивши в сьому напрямі і балканських сусідів і портуґальських свояків. Правда, вона й раніше не була зразковою державою, та світова війна так здеморалізувала її, що вона мабуть довший час остане й без того політичного значіння і впливу, якими доти тішилася. Нещастям її було вмішання у сю війну, з якої вона могла була мати користь тілько вразі такої ліквидації Туреччини, як се було прим. з Австрією. У такий вислід не вірив був пок. король Константин і тому хотів зберегти невтральність; натомість вірив у се Венізелос — і оось історично-політична основа конфлікту між ґлюксбуською династією і сим знаменитим Кретійцем. Події оправдали лервісне становище короля, одначе ціну науки заплатив не Венізелос, а сам Константин, його династія івся Греція... Чому сетак? Виключно з вини короля. Він не мав на стілько характерности, щоб уступивши раз або не вертати на трон до остаточного закінчення війни з Туреччиною, або згідно з своїм ранішим становищем припинити її з честю. Се остаточно погубило його, а спасло його противника, що в моменті малоазійської катастрофи 1922 був на еміграції і дожив сеї сумної чести, що нещастя рідного жраю стало його особистим успіхом. Тілько не надовго. Із змиїних зубів сіяних завзято стілько років Венізелосом виросли, і вирости мусіли, нові змиї — у формі ревожюційної деморалізації армії — і старий диктатор побачив свою Грецію, якій бажав привернути блеск часів Юстиніяна, над берегом безпросвітної анархії. Розполітиковані офіцери, згуртовані в конспиративних комітетах, уладжують кріваві дни над своїми противниками, йк в осени 1929, приневолюють молодого короля покинути край, скликають установчі збори для вирішення нового ладу, заповідаючи згори, що признають тілько републику...- Венізелос не хотів брати відповідальности за політику хоробрих на задах синів Марса, що свою дійсну вартість виявили були в боротьбі з голо-босими і голодними Турками, й оставав поза Грецією. Щотілько по останніх подіях пішов він за голосом своїх атенських прихильників і повернув до краю, щоб своєю ловагою відвернути найгірше. Чи йому поведеться загнати назад у кут випущених необережно духів анархії, покажеться незабаром. Тимчасом ворони вже крачуть і вітрять легку добичу. Найновіша фаза італійської політики зворієнтована“ на схід. Випадок з Керкирою був тілько прелюдією.
СОВІТИ переживають трівожно-надійні дни, що можуть вирішити їхню дальшу долю. Се вже третя фаза їх міжнародної політики. Перша була ведена під знаком „світової соціяльної революції“, скінчилася вона 1920-го року; друга — се тактика ЬШшії-у і буфонади, що виявилася була найвиразніше у Їенуї і Лозанні; третя почалася з весни минулого року і її можна-б назвати політикою тактовности. Чи в сих ріже них формах виявилася природна еволюція політичної думки і державної зрілости, чи може тілько доцільна зміна тактики, обрахована на слабі боки людської природи у противників? Щось воно мусить бути (з першого, та в головнім — се мабуть тілько тактичні маневри, що мають вести до одної мети. До світової революції? Сохрань Господи! Тілько до... міжнародної позички, без котрої становище Совітів у Росії (скажім більше: ї Росії в Европі) стає розпучливе. Для сього необхідне одначе формальне визнання теперішного уряду тими державами, що мають ключі до кредитових трезорів. Та тут Совіти збирають плоди своєї ранішої політики. Якби вони придержувалися були теперішної тактики кілька літ тому назад, а при сім не згадували були дійсної мети, то певно були-б мали давно визнання і мабуть уже позичку. Тимчасом, по виступі в Генуї ніхто не поспішає з визнанням, дарма що пропаганда за ним ведеться зручно й інтензивно. До 8-го грудня м. р. вигляди на успіх були майже ніякі (противні поголоски, записувані пресою, були тілько відгомонами заходів у сім напрямі); тілько з успіхом трудової партії в Англії, коли зродилася можливість „робітничого“ уряду у В. Британії, совітські акції піднялися вгору. Макдоналд дійсно не відмовив би формального визнання Совітів як легальної власти в Росії; за В. Британією пішли-б і деякі тнші европейські держави, Се був би перший справжний політичний успіх московських володарів; формальний тілько, та всеж таки успіх. А позичка? 0, до сеї ще далеко! І сам Макдоналд її не дасть і не зможе дати, з національнофінансових і міжнародних причин, без огляду на те, що він саме виступив недавно з планом, по якому Росія платила-б Англії 20 міл. фунтів революційного відшкодування, ся натомість давала-б Росії 50 міл. фунтів позички... Як праймеміністр він певно забуде про се. Дотого, не тілько Англія, а й ціла Европа, сама без Америки, не всилі дати такої позички, якою можна-б відбудувати Росію. А Америка все ще й чути не хоче про визнання совітської влади. А тимчасом сій потрібні закордонні гроші (національні вже з'їджені) вже не на відбудову Росії, а на життя, що стає з кождим днем трудніше. Вже Й тепер є політики і держави, що ведуть розмови про фонди на, відбудову“ Росії
