Антонов-Овсієнко
Григор'єву, який перейшов до нас від петлюрівців, ми, звичайно, не довіряли. Вже на першому з ним побаченні в лютому ми настояли, всупереч думці X. Раковського, переорганізувати його загони на регулярні частини.
Григор'євські загони повинні були оформитися в бриґаду штатного складу. Ця бриґада увійшла потім до складу задніпровської дивізії на начальника якої призначено було П. Дибенка. Вище ми наводили неодноразові розпорядження командукра приборкати Григор'єва. Всередині березня ми наказали командувачеві групи Скачкові з якоїнебудь причини звільнити Григор'єва. Але Скачко не виконав цього наказу, бо частини Григор'єва були в бою й неможна було позбавляти їх командира, до якого вони звикли.
Безперервно надходили тривожні відомості про самого Григор'єва, про його штаб, про бешкети його частини.
Комісари та червоні командири, що їх надіслав Наркомвоєн до цих частин, були не досить досвідчені й тверді, щоб прибрати до рук партизанів Херсонщини, Катеринославщини та оволодіти григор'євським штабом.
Військова Інспекція, яка в перших числах березня (1919 р.) обслідувала григор'ївські бриґади, доповідала:
|
„Штаб Григор'єва до перших чисел березня перебував у Олександрії — центрі військово-політичного повстанського руху, який висунув отамана Григор'єва. Партизанів нараховується близько 5.000. Поділено їх на три ударні групи, головна йде від Снігирівки на Херсон — Миколаїв. З вини місцевого ревкому були суперечки між ним та Григор'євим через дрібні причіпки, хоч Григор'єв не втручався до діяльности цивільних організацій. Разом з тим, ніякої комуністичної партійної та культурно-освітньої роботи серед червоноармійських партизанських мас не велося. |
- ↑ Продовження. Початок див. „Л. Р.“ №№ 4, 5-6 за 1929 р., №№ 1, 2, 3-4, 5, 1930 р. та № 1, 1931 р.
