140
Літопис Революції
заводу. Отже, як на заводі була тисяча робітників і поміж ними п'ятеро „свідомих“ українців, то цих п'ятеро обирано й репрезентовано за всю тисячу.
Якщо на українському війсковому з'їзді особливо висунувся сумної пам'яті Петлюра, що був на фронті за бухгальтера земсоюзу, то робітничий з'їзд висунув на своїх представників до Центральної Ради саму лише українську есдеківську інтеліґенцію.
Третій з'їзд селянський репрезентували делегати, обрані від селянських спілок. Це була масова есерівська організація. До речі кажучи, партія українських есерів підчас свого розцвіту нараховувала до 400 тисяч членів. За представників селянських спілок на заїзді були здебільшого сільські інтеліґенти, а надто поповичі та трохи сільських куркулів.
Опріч того в Центральну Раду входили безпосередньо представники від усіх українських партій, а саме: українських есдеків, есерів та есефів (соціялістів-федералістів). Це навіть було головне її ядро. Пізніш увійшли до неї представники національних меншостей: сіоністи всіх обарвлень, поляки (від польських поміщиків), а після Жовтня опинились у ній російські меншовики з есерами. Одні лише кадети до кінця витримали приципово незгідливу лінію.
Так от ця Центральна Рада, що до Жовтня встигла в значній мірі зв'язатися із селянськими масами, бодай в особі хніх верхів, домагалася бути владою на Україні.
А разом із цим у „совєтах“ поміж більшовиками та меншовиками точилася боротьба в зовсім іншій площині. Також боротьба за владу, за вплив. Ставилося питання про диктатуру пролетаріяту не в самому лише українському маштабі. Для „совєтів“, отже й для партій міського пролетаріяту, як більшовиків, так і меншовиків, Україна, як така, не існувала, бо не існувало її для міського робітника.
Тепер чудно згадати, як поруч ішли ці процеси збирання сили: українські націоналісти на селі й більшовики по робітничих кварталах, не зачіпаючи своїми діями один одного. Рада мало втручалася до справ міських „совєтов“, збираючи силу, щоб захопити владу. „Совєти“ короткозоро не добачали грізного ворога в українському буржуазному націоналізмі й не розуміли, що, розпочинаючи свою боротьбу з контр-революцією всіх відтінків, перемагаючи угодовство у власних своїх лавах, не можна було забувати про селянство, не можна було залишити його Центральній Раді. За робітничі організації Донбасу, Катеринославщини, Одеси годі й говорити, коли навіть у Києві поруч Центральної Ради жили робітничі організації, й не бачили, що діється.
Не можна сказати, щоб серед робітництва українські націоналісти не мали жодного впливу. Наприклад, у Катеринославі перші загони вільного козацтва, цієї фашистської
