Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/146

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


з’явився на другий день на засідання Центральної Ради й поставив питання руба:

— З нами Рада чи з більшовиками?

В останньому разі вони загрожували Раді тим, що козаки покинуть її підтримувати, а досі в Ради з козаками були добросусідські взаємини, на ґрунті спільних федералістичних настроїв.

Стан Ради був важкий. Якщо ми своєю угодою давали їй перепочинок, давали змогу покищо не наступати й не вимагали яскраво визначити свої симпатії, задовольняючися тим, що послані на північ потяги з військом затримано, то козаки вимагали ясности та визначености, а це найважче буржуазним політиканам.

На перших початках Рада хотіла вибрехатися й почала доводити козакам, що хоч вона й склала з нами угоду, та проте вона не проти законного ладу. Та відбрехатися їй не пощастило, а надто, що в Раді, опріч українських націоналістів, сиділи ще націоналісти єврейські, а ці ж ще більш вороже ставилися до нас, ніж сами радовці. Так от ціла низка делегатів, від сіоністів до бунду (Ліров, [[w:Рафес Мойсей Григорович |Рафес]] с та інші), викрили перед козаками суть нашої угоди.

Ми також своє правили і, дивлячись на вагання Центральної Ради, поставили питання руба: чи буде угоду виконано чи ні?

Радовці попрохали дати їм чверть години на нараду. Ця нарада тривала дві години. Нарешті увійшли до залі й українські есері. Відразу було видко по обличчях, що вони наважилися зробити підлоту.

Тепер такі речі робиться легко, та це ще був 1917 рік, коли рештки сумління в цих дрібнобуржуазних політиканів ще були, і вони страшенно ніяковіли. Пригадую, як Грушевський довго чекав, поки хтось попрохає слово, і нарешті (сам він був есер) заявив:

— Слово належить тов. Поршеві від фракції есдеків.

Той мусив виступити. Протягом кількох хвилин він просто мінявся в лиці — то поблідне, то почервоніє, конвульсійно гриз свій бурштиновий гарний мундштук і нарешті зачитав резолюцію, де говорилося, що Центральна Рада засуджує виступ більшовиків проти законної влади.

Цю резолюцію, звичайно, ухвалено.

Ми негайно заявили, що тут нам більше нічого робити, ми залишаємо Центральну Раду і вважаємо себе вільними у своїх вчинках. Виходячи, вже в дверях, тов. П’ятаков кинув востаннє:

— Ви не додержали обіцянки — ми йдемо. Але пам’ятайте, що коли білогвардійці вас громитимуть, то єдиними оборонцями національної волі України будемо ми, більшовики.

Лідери у есдеків та в есерів несміливо й ніяково почали плескати цій заяві більшовиків. Під їхні ріденьки оплески ми вийшли із залі.