Відбулися величезні мітинги. На одному озвірілі офіцери мало не вбили мене, але салдати не дали, і з їхньої волі мені мусили дати слово. Відчувалося, шо салдатська маса на нашому боці.
В другому полку пощастило так розбурхати кількох хлопців, що вони самі виступили проти керенців, за активну допомогу робітничим радам. Проте вивести полк не пощастило, але зате на Печерському одна українська частина, що була в районі бою, сама відкрила вогонь по керенцях із розгорнутими жовто-блакитними прапорами перейшла до нас.
Центральну Раду ця подія збентежила подвійно. Поперше вони злякалися нашого впливу на їхню салдатську масу, а по- друге,— і це, може, найголовніше,— певні були остаточної перемоги білих і аж трусилися, що їм на карб поставлять такі виступи українських частин. Надто стурбувало Центральну Раду, що в Києві з’явилася чеська бригада. Це була міцна військова одиниця, яка сама могла роздушити повстанців.
Що чехи прибувають до Києва, я довідався від Порша (того самого, що читав резолюцію у Центральній Раді). Він, хто зна як, розшукував мене на нашій явці й прохав прибути до Ради, сповіщаючи, що має передати важливі дані. Порадитися не було з ким, і я наважився піти. З тону записки видно була, що Порш справді збентежений і пропонує щось серйозне. Я, признатися, думай, що справа буде про врятування заарештованих комітетчиків, а виявилося — чеська бригада.
У Порша сидів уже тов. Муна (був потім членом ЦК чеської комуністичної партії). Тоді Муеа ще не був комуністом, він вважав себе за інтернаціоналіста і стояв за невтручання чехів до нашої громадянської війни.
Мене інформовано, що прибула чешська бригада й що взавтра вона піде в наступ. Порш сповістив, що він разом із Муною обговорює справу, як цю бригаду вивести з бою.
Було ухвалено, що ми звернемося до чехів з відозвою. Порш тут таки написав проекта прокламації, я її трохи виправив, Муна переклав на чешську мову — і прокламацію негайно здано до друку. Пильнувати чистоти комуністичних принципів було ніколи.
Змісту прокламації зводився не до того, щоб чехи під- тримали наш виступ, а до нейтралітету. Прокламацію випущено від імени групи чеських соціялістів, і в ній пропонувалося чехам не втручатися до громадянської війни на Україні та вимагати, щоб їх повернули на німецький фронт.
Як виявилося по тому, спочатку прокламація успіху не мала, і чехи все ж все ж таки пішли в наступ. Вони були такі певні своєї сили, що просто рушили зімкнутими колонами на арсенал. Ну, їм і дали доброго прочухана з кулеметів. Лишивши на місці кількадесят забитих, чехи мусили відступити. Тут вони пригадали нашу пораду й заявили, що й справді їм нема чого
