Звичайно, тільки встигнеш кілька слів сказати, вже заядлі шовіністи, що їх навмисно для цього підготовляли радовці, починають кричати, що треба нас за вікно викинути або розстріляти. Зчиняється страшенний галас. До нас підступають, щоб зтягти з якогось підвищення, куди ми вже встигаємо вилізти.
Тут увесь секрет був у тому, щоб перекричати галас і на цілу горлянку, що є сили вигукнути декілька українських фраз. Коли маса почує українську мову, вона помітно втихомирювалася й зацікавлювалася.
Взагалі радять в таких випадках чимсь здивувати масу. Важливо виграти достотно-дві-три секунди. Починаєш умовляти, що кинути нас з вікна, ба навіть пристрілити завжди ще встигнеться, навіщо хапатися? Сказати з приводу цього якийсь жарт, трохи посмішити і, найголовніше, дати відчути, що ти вільно володієш мовою, знаєш селянські вирази. А тоді вже заявляєш, що ти — більшовик.
Знову знімається гармидер, та вже менший. Йдуть суперечки.
— Який же він більшовик, як по - нашому говорить?..
І не було випадку, щоб не вдалося добитися дозволу говорити. Салдати самі вгамовують галасливих: їм цікаво, що може їм розповісти більшовик, коли він говорить по - українському.
Треба сказати, що салдатам у національних (українських) частинах морочили голову різними неймовірними байками, що наче більшовики — самі тільки кацапи (росіяни) і мета їхня — присилувати українців воювати, щоб тимчасом самим захопити їхню українську землю.
Радовці присягалися й божилися, запевняючи салдатів, що поміж більшовиками жодного українця немає. І на цьому вони зривалися. Салдат казав:
— Який же з нього більшовик, як він українець? Хай говорить, а ми послухаємо.
А нам тільки того й треба.
Більшовикові ж, що говорить мовою російською, слова б не дали.
Щодо вмілости з масою говорити, то це ми розуміємо.
Звичайно дуже легко викрити національну облуду, розповісти про справжні вимоги й програму більшовиків. А програма наша тоді була дуже проста:
— Геть війну! Йди додому! Негайно забирай землю!..
Центральна Рада якраз із землею тягнула. Тут позиції були безумовно виграшні.
Після моєї промови виступав П’ятаков, при чому починав українською мовою, говорив вивчені заздалегідь фрази, що він також українець, та довгий час був у москалях, забув говорити по - свойому й легше йому говорити мовою російською.
