з найгіршого боку, Київський комітет довідався, що один із членів (Ївга Богданівна Бош) без відому інших членів комітету дав вказівки, другому гвардійському корпусові, що стояв тоді на Поділлі, підтягнутися до Києва. Той корпус був під великим більшовицьким впливом, і надто велику роботу проробила там тов. Бош — у нас її жартома звано, „корпусним генералом“.
Тов. Бош добре розрахувала, що, як доведеться відверто битися з Радою, той корпус може придатися.
Звичайно, радовці помітили пересування корпусу й зчинили лемент. І ось тут Київський комітет довідався про цей факт.і, пригадую, вчинки тов. Бош співчуття не викликали. Навпаки, почали дорікати, що вона провокує сутичку.
Признатися, то й я в ту хвилину не був цілком переконаний, що нам без корпусу на обійтися.
Саме тоді приїздив тов. Зінов'єв, йому за ці суперечки в комітеті говорено. Так як він поставився — не пам’ятаюю.
Взагалі, треба сказати,— і це стосується до всіх спогадів,— дуже важко бути об'єктивним, навіть коли не маєш охоти приоздоблювати, бо за яких два-три роки вже важко уявити собі, як немає писаних документів, що сам думав у тому чи іншому випадку. Як швидко змінюється життя й переінакшується ставлення до фактів, що воно їх висуває!
Словом, факт той, що ми гаяли час, а Рада нагромаджувала сили. Правда, ми провадили велику роботу в справі розкладу лав прибічників Центральної Ради.
В галузі економічної політики Рада, як це й личить дрібнобуржуазній демократії, безпорадно товклася на одному місці, і не виключена була можливість висадити її з середини, завоювавши симпатії на селянських з’їздах та по українських полках. Полки агітації піддавалися. Це була робота не легка. Знаю це з власного досвіду, бо мені найбільше довелося її тягти: як я вже згадував, у всій організації було, здається, чоловіка зо три, що вміли висловлюватися по-українському, а з членів комітету — тільки я сам один.
Ходили ми на роботу, звичайно, вдвох з П’ятаковим Леонідом (старшим братом відомого Юрка П’ятакова). З Леоніда був чудовий салдатський агітатор і непоганий організатор. Він усю імперіялістичну війну пробув на фронті, мав чотири салдатських георгії і знав добре салдатів, та українською мовою міг сказати тільки декілька фраз, що я їх складав наперед.
Тактика наших виступів була завжди однакова. Треба було Несподівано з’явитися в полку, де ми не мали зв'язку, над вечір, коли звичайно в частині відбувалися розмови й мітинги. Треба сказати, що занять жодних у той час не було й мітингували мало не цілий день, але вечір особливо сприяв цьому, Та Ще й до того увечері легше було пройти до казарми. Протискаємося в юрбу, де стоять тісніш та де офіцерів менше, і починаємо мітинґувати.
