для того, щоб легше було боротися з українським націоналізмом, який у той час зміцнився.
Та в Києві обставини складалися так, що товариші, які й чути не хотіли за Україну хоч би й радянську, мусили в боротьбі з Центральною Радою це гасло висунути. В середині листопада більшовики запропонували всім революційним партіям, як російським, так і українським, взяти участь в організації Всеукраїнського з'їзду робітничих.рад.
Українці — українські есдеки та українські есери — спочатку були відмовилися категорично, та коли зауважили, що гасло всеукраїнського з'їзду Рад масам до вподоби, вони в останній момент узяли активну участь — не на те, щоб проводити в життя, а щоб зірвати з'їзд. Вони післали оповістки по окремих селянських спілках Київщини та Полтавщини, щоб надіслати яко мога більше делегатів.
З'їзд призначено на початок грудня. На час з'їзду Рад Київський партійний Комітет призначив скликати Всеукраїнську партійну конференцію. Неминучість боротьби з Центральною Радою, потребу погодити дії у всеукраїнськім маштабі кияни на той час відчували вже так пекуче, що без особливих суперечок у партійному комітеті та без належної істотної підготовки послано запросини до найважливіших українських організацій.
Опріч районів, що тяжіли до Києва: Київщина, Поділля, Волинь та частина Полтавщини, відгукнувся тільки сам Катеринослав, що прислав одного делегата. Не пригадаю, чи була Одеса — її делегата не було чути.
Події в ті часи розгорталися надзвичайно швидко: що не день, то й щось нове. На час приїзду делегатів на партконференцію становище в Києві так загострилося, що ми вже могли сподіватися нападу Центральної Ради на палац.
В день відкриття конференції в Києві аж кишіли „вільні козаки" — організація, що трохи скидалася на фашистську, дуже шовіністична; її утворила Центральна Рада для боротьби з більшовиками. До речі, командував тим „вільним козацтвом“ не хто інший, як тільки гетьман Скоропадський.
Конференція, очевидячки, не представляла всієї України. Та що було діяти? Ми намагалися зробити початок.
Для тих, хто приїхав, потреба об'єднання була вже ясна. Суперечки сталися з приводу того, як назвати наше об'єднання. Всі відчували свій кревний зв'язок із РСДРП більшовиків. Назви комуністів тоді ще у нас не було. З великими труднощами вдалося провести пропозицію, що наша організація на Україні повинна об'єднатися в соціял - демократію України з головним комітетом на чолі..
Пропозицію назвати український партійний центр центральним комітетом відхилено переважною більшістю голосів.
Як курйоз, на конференції був присутній отець диякон Лісовицький, чоловік сажневого зросту й у рясі... Коли він
