Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/157

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


уперше з’явився, ми всі охнули. Та голова Кременчуцької ради Лапчинський нас заспокоїв, що це хлопець наш, вступив до партії, працює з нами, та ще не має коштів пошити собі цивільне. вбрання.

На друге засідання конференції він прийшов уже вдягнений у цивільне. Цей диякон потім був за командира партизанських загонів, згодом командував полком. Під кінець він розпився й скінчив життя у чека.

3’їзд Рад відкрився ще до кінця конференції. В цей день у Києві було надто неспокійно. Залізницею, Дніпром та кіньми стягалися до Центральної Ради делегати з'їзду. Там їх приймали, накачували, частували і, давши від себе проводарів, посилали їх до мандатної комісії з'їзду.

Люди приїздили з найнемовірнішими мандатами. Був, приміром, такий:

„Командир такої-то сотні українського полку делегує на всеукраїнський з’їзд свого денщика“...

Так і стояло в мандаті. Бували командировки від сільських старостів, від просвіт і т. ін. Було ясно, що готується зрив.

Наша мандатна комісія, звичайно, почала відкидати неправильні мандати. Кінчилося на тому, що годині о дванадцятій дня мандатній комісії довелося залишити помешкання... через вікно. Добре хоч те, що не дуже високо було — півтора по- верха.

Бланки захопила розлютована юрба, що її під’южували провокатори. Вони почали роздавати бланки, кому бачили.

Відкриття призначено в залі колишнього купецького зібрання. У великій залі з колонами під мармур, залитій світлом, було повно - повнісінько селян та салдатів. Інтеліґентські лідери не сиділи, як звичайно, на перших місцях, а трималися оддалік поза колонами.

Нас, більшовиків та лівих есерів (російські ліві есери, дуже малосилі в Києві, йшли разом із нами), була маленька купка— не пам’ятаю докладно, скільки саме, але щонайбільше чоловіка 30 — 40.

Відкривати з’їзд було доручено мені, знову таки, як єдиному українцеві. Тільки підійшов я до столу президії й промовив: „Товариші...“, як не накинеться на мене купа українських-есерів!..

Стасюк, здоровий, грубий чоловічина, схопив мене ззаду за шию, жвавий Аркадій Степаненко, керівник селянських спілок, вискочив наперед і, відштовхуючи мене ліктем, почав щось кричати про те, що з’їзд незаконний.

Все це тяглося кілька хвилин. Наелектризована маса, зчинивши неймовірний гармідер, кинулася бити більшовиків.

Наші комітетники стояли маленькою купкою під колонами, За столом. Я боровся з лідерами, що напосідали на мене, а через величезний важкий стіл лізла осатаніла маса.