Виявилося, що стіл був на прочуд міцний. Нападники перешкоджали одне одному й не могли зразу діп’ясти мене до своїх рук. Доки дісталися, то радовські лідери самі отямилися й почали заспокоювати збори, налякавшись вибуху, що його самі ж викликали.
Пам’ятаю, надто напосідав на мене якийсь рудобородий, від нього виразно тхнуло спиртовим перегаром. Через півтора роки я цю саму „бороду“ зустрів на фронті, і її власник, соромлячися, підійшов до мене й сказав, що мене знає. Я також пригадав собі, хто він. Виявилося, що через три місяці після згаданого випадку він сам став більшовиком. Він же й розповів мені тоді, як їх підпоювали та що їм казали в Центральній Раді.
Трохи втихомиривши розлютовану масу співами „Заповіту“ та „Ще не вмерла Україна“, радовці проте подбали, щоб з’їзд зірвати. Навіть такий з’їзд їм був не до смаку: їм хотілося зберегти Центральну Раду. Вони боялися, що як дійде до пекучої, земельної справи, то зібрані селяни можуть їх підвести.
Ми також не мали великої охоти цей з’їзд вважати за правосилий і нарешті погодилися на тому, що обидві сторони матимуть цей з’їзд за приватну нараду.
Я все ж таки добився слова і повинен сказати, що, не зважаючи на все, що скоїлося, слухано мене уважно, мабуть, тому, що говорив я по-українському.
Нам усе ж таки пощастило кинути в селянські голови деякі шкідливі з погляду радовців думки про земельку тощо.
Увечері після з’їзду ми закінчили свою партійну конференцію, а вранці обрали головний комітет. Так цей комітет ні разу й не зібрався, виявив себе мертвонародженим.
На другий день ми довідалися про радіо, послане від Раднаркому РСФРР до Центральної Ради. В цьому радіо Центральній Раді закидалося, що вона пропустила озброєне військо з південно - західнього та румунського фронтів на Дін до Каледіна, і сповіщалося, що як такі вчинки не припиняться, то Раднарком муситиме оголосити Раді війну.
Цей славнозвісний ультиматум радовські націоналісти використали досконало.
Той нещасний з’їзд, що його розпущено напередодні, знову скликали, на цей раз із великою пишнотою, у міському театрі, куди ми вже не пішли.
Радовці чудово заграли комедію, удавши собою неповинно ображених, викликали справжній вибух українського шовінізму й одержали від багатотисячних зборів вираз довір’я Центральній Раді.
Ми ж у той час думали зовсім про інше.
Зібравшися нелегально в помешканні профспілок, делегати з’їзду, всі більшовики, опріч двох або трьох лівих есерів, постановили оголосити себе повномочним З’їздом Рад Країни,
