обрати Центральний Виконавчий Комітет та уряд Радянської України і, переїхавши до Харькова, стати до одвертої боротьби з Центральною Радою: Тепер уже всім-учасникам з’їзду було ясно, що подолати Центральну Раду можна, тільки протиставивши їй радянський всеукраїнський центр.
А звалити раду можна буде на земельній справі.
Наскільки було не розроблено термінологію і як взагалі все похапцем робилося, можна було бачити з того, що в перших документах того часу нашу республіку звано іноді не Радянською, а Народньою. Свій З’їзд Рад ми назвали Всеукраїнською Центральною Радою, наркомати ухвалено називати народніми секретаріятами.
Тут, щоправда, було не одно лише протиставлення генеральному секретаріятові Центральної Ради, але й ніхто утворювати будь - які раднаркоми, опріч загальновизнаного центру революції — Раднаркому РСФРР.
По інших місцях до цього ставилися не так уразливо. Я знаю Луганський, Калузький, Саратовський раднаркоми (в Саратові 1918 року оголошено навіть Саратовську Федеративну Республіку; за поясненням її керівників, слово „федеративна“ значило, що Саратов не є цілком самостійний, незалежний від Москви):
На голову обраного Центрального Виконавчого Комітету України було намічено єдиного серед нас українського есдека Медведева. Він порвав із своїми партійними товаришами й пішов проти Центральної Ради. Ми його за це й узяли на голову.
На жаль, до цієї ролі він був дуже мало придатний, і корнети з нього не вийшло ніякої. Незабаром нам довелося від нього відмовитися.
Я тоді був за голову Київського партійного комітету (тоді ще в нас, опріч секретарів, були й голови). Мені самому не було охоти їхати до Харкова, а надто, що розгорталася велика, хоч і небезпечна робота тут, у Києві, і товариші згодилися залишити мене в Києві.
Саме в цю добу, приблизно протягом двох тижнів, ми з Леонідом П’ятаковим розгорнули велику роботу в українських військових частинах.
Обстанова була оригінальна.
По газетах було оголошено, що в Харкові утворився Центральний Виконавчий Комітет України.
Виходить, наче Харків та Київ перебувають у стані війни. Проте потяги спокійнісінько ходять безпосереднім рухом із Харкова до Києва й назад.
Чому потяги ходять, також незрозуміло. По суті жодної влади немає. Палива не вистачає. Та апарат по інерції працює.
Взагалі ті місяці — це штука надзвичайно цікава своєю безглуздістю та найнемовірнішими сполуками.
