Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/166

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Самі вони були на диво безталанні: досить того, що такі герої фрази, як манірний кривляка Карелін, відогравали в них ролю лідерів.

Носилися есери, як із писаною торбою, з Марією Спиридоновою. Що з неї щира революціонерка (революціонерка серця) — заперечувати не можна, але що вона була справжньою гістеричкою, це, на жаль, також правда. Лідери лівих есерів завжди й усюди з шаною ходили за нею й своїм шанобливим та побожним ставленням до неї утворювали з неї якусь своєрідну мадонну.

І взагалі це все виходило в них вишукано, манірно, бундючно, просто нестерпно.

Володимир Ілліч, що органічно не терпів порожніх балачок, мусив терпляче вислухувати лівоесерівські теревені, заспокоюючи їхні нерви, що розладжувалися від більшовицької неотесаности та від тисячі інших дрібних причин.

Було, вийде компанія есерів з його кабінету, Ілліч з полегкістю зідхне, іноді вилається (не те щоб поганим яким словом, але міцно). Проте, розуміючи конечну потребу до певного часу тримати лівих есерів у своїх руках, щоб через них установити зв’язки з селом, Ілліч виявляв чудеса дипломатії. Він був чарівний. Знаючи, чим догодити есерівським лідерам, а надто Спиридоновій, він також іноді не те щоб співав їй дитирамби, але так тонко виказував їй ознаки своєї уваги, що довірлива Спиридонона просто розпливалася. Адже з Іллічем усі рахувалися, навіть і ліві есери!

Між іншим, Ленін натякав на можливість об'єднання партії більшовиків і лівих есерів в одну могутню й непереможну партію. Ми ж знали, що Ілліч і думки про це не мав: справді, безглуздо було б робити таке кровомішення твердокамінних більшовиків з есерівською кашею.

Та Іллічеві, хоч би тут що, треба було досягти об'єднання рад робітничих та селянських депутатів, що до того часу існували окремо. Як відомо, тільки на третьому з'їзді Рад вони злилися.

І то ліві есери в масі були проти об’єднання й обстоювали, щоб лишилися окремі ради селянських депутатів, сподіваючись мати на них свій вплив і тим самим затримати собою серйозну базу.

Ілліч своєї пропозиції злити партії ніде й ні разу привселюдно не висловив. За це говорилося тільки в суто приватний спосіб, у найтаємніших розмовах із верхами лівих есерів. Мені траплялося чути ці розмови, сидячи за перегородкою Іллічу свого кабінету. Щиро кажучи, я тоді неясно уявляв собі Ленін нову гру і трохи дивувався з його пропозицій.

Ліві ж есери ставилися до цього серйозно. Була в мені одна стара приятельська - есерка, близька до Марії Спиридонової нової людина. Вона, маючи мене за прихильника ідеї з’єднання (сама вона також була за це), розповідала, що Спиридонова погоджується, але інші лідери, а надто Камков та Карелін були проти того.