172
Літопис Революції
Я абсолютно не знався на армійських справах і навіть не слухав, про що йде мова. Ілліч здебільшого сам, і слова нікому не кажучи, виправляв та перекреслював.
Ми собі сиділи разом із Луначарським та вели якусь спасену розмову в справах освіти — адже ж я рахувався за секретаря народньої освіти на Україні. Раптом чую голос Ілліча:
— Ану, передайте на той кінець столу, хай Затонський підпише, щоб потім Україна не відрікалася…
Порядок тоді був такий, що декрета підписував Ілліч, нарком, що того декрета подав, керовничий справами, секретар Раднаркому та ще зо три будь-яких наркоми, однаково яких. З цими підписами декрет ішов на телеграф.
Я сидів якраз на протилежному від Володимира Ілліча кінці довгого столу у так званій „червоній кімнаті“ Смольного.
Це характерно для Ілліча — вміти помічати разом із найважливішим, основним кожну дрібницю, як і її можна використати для справи революції. Отож і на цей раз Ілліч не поминув на всякий випадок формально забезпечити єдність майбутніх збройних сил Росії та України.
Ото так під декретом став і мій підпис поміж підписами лівих есерів — Штейнберга та Прошіяна.
Здається, не випадково тов. Ленін запропонував саме лівим есерам підписатися. Вони спочатку були трохи заперечували утворенню Червоної армії.
