деякі волості Ніженського повіту, як, наприклад, Веркиївська та Ліповрізька, де петлюрівщина звила собі кубло, відмовилися підкоритися наказу радянського уряду про мобілізацію в Червону армію. Вони не тільки самі відмовилися, але й чинили опір іншим волостям, що відправляли своїх мобілізованих і добровольців через ці волості на Ніжен.
Організованому кінному загонові із колишніх партизанів немало довелося попрацювати, щоб виловити петлюрівських агентів і встановити повний спокій у повіті.
Влітку 1919 року, здається, в кінці червня, коли Денікін провадив наступ на сході України, а банди петлюрівського аґента Зеленого підходили до Києва, Ревком Ніженщини в другий раз звернувся з закликом до колишніх партизанів Ніженщини. Як і вперше вони відразу ж одгукнулися; до тисячі чоловіка добровільців прийшло до Ніжена, де й утворили окремий Ніженський батальйон, куди увійшов і кінний загін до 200 шабель. На командира цього окремого Ніженського батальйону призначено Миколу Кропив’янського; на замісника Н. Точеного, на командира кінного ескадрону Хахуду Андрія й Чепелу Йвана — на завідувача господарчої частини. Батальйон майже за три дні вже був готовий. В супроводі трудящого населення Ніженщини батальйон був навантажений в ешелон і відбув на фронт. Спочатку було призначено йти проти Денікіна, потім вище військове командування змінило наш маршрут і ми зупинились на станції Васильків за Києвом, а відтіля похідним порядком вирушили проти банди Зеленого. Коли підійшли свіжі сили, банду Зеленого швидко відбито; частина банди покинула зброю й розбіглась по селах, друга частина, переслідувана від нашого батальйону, а також, здається, 3-го Інтернаціонального полку, поспішала відходити в південно - західньому напрямку.
В одному із боїв (здається, під селом Рокитним на Києвщині) з бандою Зеленого, яка була численно більша, наш батальйон зазнав великої поразки: декілька чоловіка забито, чоловіка з 30 поранено й відбито 2 кулемети. Це дуже зажурило піженців, але через декілька день недалеко станції Христинівки, ніженці знов настигли банду й у цьому бою взяли вже п'ять кулеметів і дві гармати. Хлопці повеселішали. Не вважаючи на втому й утрату не одного десятка товаришів, Настрій ніженців був бадьорий. Проте, банда Зеленого за допомогою куркульства, яке підіймало скрізь повстання, об'єдналася з частинами петлюрівського війська й почала знову наступати.
