Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/241

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


деякі волості Ніженського повіту, як, наприклад, Веркиївська та Ліповрізька, де петлюрівщина звила собі кубло, відмовилися підкоритися наказу радянського уряду про мобілізацію в Червону армію. Вони не тільки самі відмовилися, але й чинили опір іншим волостям, що відправляли своїх мобілізованих і добровольців через ці волості на Ніжен.

Організованому кінному загонові із колишніх партизанів немало довелося попрацювати, щоб виловити петлюрівських агентів і встановити повний спокій у повіті.

*  *  *
НА БОРОТЬБУ З БАНДОЮ ЗЕЛЕНОГО

Влітку 1919 року, здається, в кінці червня, коли Денікін провадив наступ на сході України, а банди петлюрівського аґента Зеленого підходили до Києва, Ревком Ніженщини в другий раз звернувся з закликом до колишніх партизанів Ніженщини. Як і вперше вони відразу ж одгукнулися; до тисячі чоловіка добровільців прийшло до Ніжена, де й утворили окремий Ніженський батальйон, куди увійшов і кінний загін до 200 шабель. На командира цього окремого Ніженського батальйону призначено Миколу Кропив’янського; на замісника Н. Точеного, на командира кінного ескадрону Хахуду Андрія й Чепелу Йвана — на завідувача господарчої частини. Батальйон майже за три дні вже був готовий. В супроводі трудящого населення Ніженщини батальйон був навантажений в ешелон і відбув на фронт. Спочатку було призначено йти проти Денікіна, потім вище військове командування змінило наш маршрут і ми зупинились на станції Васильків за Києвом, а відтіля похідним порядком вирушили проти банди Зеленого. Коли підійшли свіжі сили, банду Зеленого швидко відбито; частина банди покинула зброю й розбіглась по селах, друга частина, переслідувана від нашого батальйону, а також, здається, 3-го Інтернаціонального полку, поспішала відходити в південно - західньому напрямку.

В одному із боїв (здається, під селом Рокитним на Києвщині) з бандою Зеленого, яка була численно більша, наш батальйон зазнав великої поразки: декілька чоловіка забито, чоловіка з 30 поранено й відбито 2 кулемети. Це дуже зажурило піженців, але через декілька день недалеко станції Христинівки, ніженці знов настигли банду й у цьому бою взяли вже п'ять кулеметів і дві гармати. Хлопці повеселішали. Не вважаючи на втому й утрату не одного десятка товаришів, Настрій ніженців був бадьорий. Проте, банда Зеленого за допомогою куркульства, яке підіймало скрізь повстання, об'єдналася з частинами петлюрівського війська й почала знову наступати.