праворуч, а хто не захоче цього — ліворуч; при чому, останні мали негайно здати зброю партизанам і йти хто куди хоче.
Люди цілий день нічого не їли й дуже голодні, а тому, перше ніж скликати мітинг, було дано розпорядження, щоб усі запаси харчів передати полку.
За годину вже йшов мітинґ. Виступав командир полку, військом і я. Вжито всіх ораторських засобів, щоб переконати людей боротися до кінця. Проте люди мовчали й видно було, що дійсно з цими людьми бою не виграєш. Правда, серед цих людей частина була й таках, які зразу ж на мітингові заявили, що вони віддають себе в повне розпорядження комскладу й готові краще вмерти в бою з ворогом, ніж кинути зброю й підкоритися ворогові. Це були всі ті, які добровільно вступили до лав Червоної армії й з повним визнанням своїх обов'язків билися з ворогами революції вже другий рік. Наостанку виступив удруге командир і заявив, що всі, хто не хоче прориватися через фронт ворога, повинні негайно скласти свою зброю й передати її червоним партизанам і відійти ліворуч, а хто за комскладом повинні — відійти праворуч. Праворуч відійшло 150 чоловіка (майже всі кіннотчики), а чоловік з 600 піхотинців стали здавати свою зброю і, врешті, покинули наш табір.
Після цього ми знову зібрали нараду з комскладом полку. Місцевість, де ми пробували, а також і всі ті місця, де через річку Десну були переправи паромами, були нам добре знайомі. Отже, з моєї пропозиції, ця частина полку мала йти ділянкою між річкою Десною й Дніпром, де можна найкраще було пробитися до червоних так, щоб не запримітили дені- кінці. Декілька чоловіка партизан (на чолі з старшим т. Кіяном, з села Смолянки) мали провожати пластунців до самої Десни, а там підшукати парома, на якому й переправити їх на правий берег. Нарада закінчилася аж під північ, і коли вже все було готово, ми розпрощалися з комскладом і червоноармій- цями, дали їм на дорогу харчів, і загін вирушив у дорогу.
Вирядивши пластунців у далеку дорогу, партизани вжили всіх заходів на випадок того, коли б їх до переправи помітили денікінці. Щоб зберегти зброю з 500 рушниць, ми її сховали — частину в стогах сіна, частину — в ямах, які гарно були обложені сіном, щоб не проходила вогкість[1]).
За декілька день повернулись наші провідники. Всіх пластунців вони переправили паромом через Десну в районі сіл Золотинка й Найденівка, за 50 верстов на південь від Чернігова. Вже потім ми дізналися, що пластунці зустріли на свойому шляху невеличкий денікінський загін, розбили його й об'єдналися з частинами Червоної армії. Залишившись в тилу
- ↑ Після того як через два місяці червоні зайняли знову Чернігів, ЦК> зброю повернено частинам Червоної армії.
