Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/249

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Чернігів, прорвали його й раптово зайняли Чернігів. Пластунці, захищаючи правий фланг від Козельця, залишилися відрізаними в тилу денікінців і тепер пробувають у дуже скрутному стані: нема ні харчів, ні бойових припасів. Хутко дано розпорядження, щоб командир і воєнком полку прибули до нас на нараду. Під вечір того ж дня в нашому штабі вже був майже увесь командний склад з командиром і военкомом[1]).

За деякий час до нас прибули й частини полку, приблизно з 600 чоловіка піхотинців і з 150 чоловіка кіннотчиків. На нараді командного складу з’ясувалося, що коли штаб Пластунського полку одержав розпорядження відступати на правий берег Десни й почав відступати, то перейти річку вже було неможливо, бо денікінці в цей час зайняли всі переправи через Десну. Отже, попавши під обстріл, вони змушені були відступити в тил. Від командира полку ми також довідалися, що частини партизанських загонів, на чолі яких стояв т. Остапенко, під обстрілом денікінців переїхали на правий берег Десни. На мій запит командира полка, чи не можна було б полкові, разом з партизанами, вдарити з тилу на ворога, командир дав неґативну відповідь.

Командир відзначив, що спроба така вже була й що їм не вдалося цього зробити через деморалізацію полку. Полк розклався так, що люди, особливо мобілізовані, відмовлялися виконувати накази комскладу. Із зброї полк мав 4 гармати, з 20 штук важких кулеметів. Після того, як їхній прорив не вдався, все це, зі слів командира, зіпсовано й заховано в болоті біля села Слобідки, що за 16 в. на схід від Чернігова[2]).

Нарада виявила дуже скрутне становище пластунців. Комсклад пластунців вважав, що краще буде, коли ввесь полк обеззброїти й зброю передати партизанам, а самим перейти через фронт, взявши з собою тільки касу. Ми вважали, що правильніше буде, якщо комсклад увесь, також та частина людей полку, що побажає йти в наступ, залишиться з партизанським загоном, розкладену ж частину, відібравши зброю, пустити на всі чотири сторони. Однак військом полку пропонував не кидати людей на призволяще, бо хоч частина й деморалізована,— говорив він, — але серед них є червоноармійці, які охоче служать у Червоній армії й що ці люди ладні битися до останнього.

Кінець - кінцем, усі згодилися на тому, щоб зараз же скликати мітинґ всього полку й сповістити, що хто хоче прорватися через фронт денікінців або загинути, той повинен стати

  1. На превеликий жаль, прізвищ, як командира полку, так і воєнкому, тепер не пам’ятаю, як також не пам’ятаю якого, числа це було, проте добре знаю, що це було в жовтні.
  2. Коли я вже після наради послав був розвідку на місце, де була захована артилерія й кулемети, зброї вже не було; як передавали селяни з с. Слобідки, зброю забрали денікінці.