Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/248

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Не доходячи до села Гальчин верстви за 2 з лишком, ми зустріли селянина, який докладно розповів нам, що проти нас із Гальчина рушили денікінці чоловіка з 500. Аж тепер стало видко, що нам улаштовано западню. З трьох боків наступали денікінці: з півночі, сходу й півдня, на захід же від нас, куди нам можна було відступати, лежало велике й майже непрохідне болото Трубайло до 3-х верстов ушир.

Довго радитися тут уже не можна було; ставати до бою з денікінцями вирішили за недоцільне, а прориватися крізь фронт денікінців це нам дуже дорого б коштувало, в гіршому разі, ми можемо загинути всім загоном. Отже, ми зважилися йти просто на болото.

Звернувши з дороги праворуч, ми пройшли кроків з двісті маленьким чагарником, а потім вступили в болото. З великими труднощами просувався за нами наш обоз, але далі кроків за півтораста від берега застряла наша кухня; скільки ми біля неї не тягалися, але ж зрушити її з місця так і не зрушили. Довелося випрягти коней і залишити кухню в болоті. Вода місцями доходила аж до пояса. Ще й третини дороги не пройшли, як наші тачанки з кулеметами відмовилися далі їхати, дарма, що в них було впряжено по троє коней. Отож і обоз довелося залишити в цьому проклятущому багні. Почали випрягати коней і розбирати кулемети „Максима“. Взяли все на плечі й йшли далі.

То позаду, то спереду чути було „ухкання“ і хлюпотіння: це партизани зривалися із купини і, попадаючи на глибокі місця, прохали допомоги в товаришів. Далі й двоє коней загрузли.

Цілу довгу холодну осінню ніч ми вилазили з цього болота, рятуючи то коней, то людей, і тільки вже перед світом перебралися на другий бік. Вже на березі підрахували, що в болоті зосталося четверо коней, всі тачанки, кухні, всі харчі, які тільки були в нас. Усі зосталися босі й обідрані, проте зброя, кулемети, рушниці й набої залишилися цілі. Був жовтень. Небо затягло хмарами й почав падати сніг, подував вітрець і брав невеличкий морозець. Люди й коні тряслися від холоду. Вийшовши на узлісся, ми наткнулися на стіг сіна, запалили його, щоб обсушитися, а далі його ж під боки й заснули.

Вранці дізналися, що ми пробуваємо між селами Олишівка й Смолянка за 25 верстов на південний захід від Чернігова.

Незабаром вислали в усі напрями розвідку, а також декілька чоловіка по харчі, бо голод також добре давався в знаки.

Прибувши через деякий час, розвідка сповістила, що в селі Смолянка вона зустрілася з частинами Пластунського полку. Розвідка передавала, що денікінці великими силами, натиснувши на лівий фланг Червоної армії, що обороняла