Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/247

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


якими б можна було додержувати зв’язок. Тим то зв’язок з цими містами був випадковий, тим паче, що партійних центрів по цих місцевостях не було, або ми їх не знали, а окремих комунарів то забито, то посаджено у в’язниці.

Тепер про зв’язок з Черніговом. До здачі Чернігова зв’язок ми підтримували з Губкомом. Сюди послані були дві доповіді про роботу партизанських загонів, але ж директив окремих від нього не було (правда, крім загальної про додержання зв’язку з Червоною армією й виконування наказів військових штабів).

Вище ми згадували, що партизанські загони утворено з безпосереднього розпорядження Зафронтбюро ЦК. Про те, чи вживалося далі якихнебудь заходів, щоб утворити партійні центри в місцевостях, де були вже денікінці, для нас було невідомо. В усякому разі ми про них не знали.

Після здачі Чернігова зв’язок з ним був перерваний надовго. Це сталося через те, що коли здано Чернігів, то ні Зафронбюро ЦК, ні Губком ні разу не повідомили нас про те, з ким можна буде підтримувати зв’язок в Чернігові на випадок його здачі. Можливо, що такі вказівки й давано, але ж але ж через труднощі.перейти фронт ці директиви до нас не дійшли.

ЗУСТРІЧ З ПЛАСТУНЦЯМИ

Єдиний зв’язок, який не поривався ні на хвилину, був з населенням околишніх сіл. З населенням, з його революційною частиною, незаможниками й середняцтвом, зв’язок був дуже міцний, і коли б не цей зв’язок, то ми, оточені з усіх боків білоґвардійцями, не змогли б проіснувати ні одного дня. Революційне селянство було в нас усе — і розвідачі, і зв’язкові, і постачальники харчів, а то й агітатори.

Здається, днів через чотири після того, як здано Чернігів, я одержав відомості з різних джерел, але ж однакового змісту, про те, що денікінці оточили нас з усіх боків і через деякий час наблизяться до місця нашого розташування. Наша група в кількості 200 чоловіка пробувала в той час між селами Хотанівка, Ліхачов і Кукшин. Ми вирішили, що краще буде нам залишити на деякий час ту місцевість, де ми пробували вже довгий час і звернули на себе увагу денікінців, і перейти на другу ділянку — в напрямку м. Козелець.

Було вже над вечір, і ми вирушили в похід в напрямку на село Гальчин, яке було від нас верстов за 5. Ми гадали, що це село денікінці не зайняли. Кінних у нас було мало, майже всі піші. Зброї ми мали досить, правда, в нас не було гармат, але ж було декілька кулеметів — легкий та два важких, був також невеликий обоз та кухня.