Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/246

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Пробуваючи в тилу у денікінців верстов за 70, про зайняття Чернігова я довідався після того, як одержав від командира партизанського загону т. Остапенка коротенького листа. В ньому він повідомляв мене про те, що Чернігів здано й що командир Пластунської бригади запропонував негайно знятися всім партизанським загонам і відступати разом з бригадою. На запитання посланцеві, коли передано йому листа, виявилося, що йому доручено його 24 години тому. Для мене стало тоді відомо, що відступати вже пізно, бо Чернігів уже два дні як у денікінців. Після одержання такої звістки, я зацікавився участю Пластунської бригади й інших партизанських груп. Мені відомо було, що захопивши Чернігів і оволодівши всіма переправами через річку Десну, денікінці поставлять в дуже тяжке становище наші частини Пластунської бригади, якщо ці частини не переправилися через Десну раніш, ніж здано Чернігів. Проте точних відомостей не було.

Зв'язок з Черніговом був перерваний. Отже, перед нами стало завдання встановити його, як з тими партизанськими групами, що залишилися в тилу й про які ми не мали ніяких відомостей, так по змозі з Червоною армією, що тепер уже була від нас за 120 верстов, а також і з містами Ніженом і Києвом.

Вже зазначувано вище, що наша партизанська група, а також і останні групи додержували щільного зв’язку зі штабами Червоної армії, і не тільки додержували зв’язок, а й контактували свою бойову роботу, виконуючи всі оперативні завдання цих штабів, особливо штабу Пластунської бригади. Остання до самої здачі Чернігова пробувала в районі бойових дій і на найменшій віддалі від нас.

Про це свідчить лист Остапенка, де він пише, що. Штаб Пластунської дивізії наказав відступити за Десну разом з реґулярними частинами. Із цього видно, що партизанські загони, які хоч і пробували в тилу денікінців, але ж були недалеко від смуги фронту, а тому й уважали за доцільніше не утворювати свого окремого центру, а всі свої пляни й бойові дії погоджувати з військовим командуванням Червоної армії. Правда, ще на початку своєї роботи це було на меті, але ж дійсність показала, що утворювати окремі центри й окремих главковерхів буде доцільно тільки тоді, коли поблизу немає регулярного війська, а коли будьякий штаб військової частини стоїть за якихнебудь 20 — 30 верстов, то такі центри будуть недоцільні й шкідливі.

Щождо зв’язку з містами Ніженом, Чернігівом, Борзною та Козельцем, то з ними він був проте, не малося в цих містах тої бази, на яку можна було б спиратися в спільних бойових діях. Як відомо, всі ці міста не мають ніякої промисловости де б був згуртований міцний колектив робітників, з