Крім того, зміна обставин боротьби полягала й у тому, що раніш партизанській загін існував як окрема бойова одиниця, тепер кожна група після кожної бойової операції мала небезпеку розпорошитися серед населення того або іншого села, приховавши на деякий час зброю. Тим то підбиралося села найбільше середняцько - незаможницькі.
За новим пляном боротьби, кожна партизанська група мала, як одно з найважливишіх завдань, провадити серед населення революційну агітацію. Правда, цю роботу партизани провадили й раніш, але ж тоді вона не мала тієї систематичности й упертости як тепер. Для керівництва агітаційною роботою Штаб скликав інструктивні збори товаришів із груп, які були виділені для цієї роботи. Отже, ми тепер охоплювали зразу в декілька разів більшу територію, аніж раніш. Щождо боєздатносте партизанського загону, то вона від реорганізації не потерпіла, а збільшилася.
Коли раніш денікінці не мали ніякої підтримки з тилу, то тепер вони вже не могли з’являтися в те або інше село невеликими загонами. Всі харчові запаси денікінців, що пробували на цій ділянці тилу, попадали до рук партизанів і самого населення. Денікінці лютували, і свою лютість вони переносили на селянство. Дико вони вривалися в села й наводили свою розправу. Деякі села, як Вересоч і хутір Хоміна, були зруйновані гарматним вогнем.
Куркульство, яке 1918 р. активно допомагало гетьманові, а також нетерпляче ждало Денікіна, і те в багатьох випадках ніби невтралізувалося, а окремі куркулі прилюдно заявляли, що „це не наша влада“. Правда, це було тоді, коли денікінці вдиралися в села й гвалтували жінок, дівчат не тільки бідноти, але й куркульських дочок і жінок[1]), проте такі факти траплялися.
Агітуючи за радянську владу серед селянства, а також працюючи над розкладом військових частин Денікіна, ми робили це самі, як уміли. Для цього призначалися окремі товариші, були партійці, а здебільшого позапартійні, які йшли на село і місто і, видаючи себе за селян або денікінських салдатів, проводили там свою роботу, правда, і не без успіху. До того ж денікінці своїми вчинками теж не мало сприяли нам. Не вважаючи на тримісячне своє панування на Чернігівщині, денікінцям, однак, не пощастило організувати хоч будь - який адміністративний апарат. Приміром, сільських старост і волосних старшин вони призначали щотижня; коли того або іншого не переобирали, він сам кидав усе й тікав у ліс, бо знав, що йому не поздоровиться від партизанів.
- ↑ В с. Смолянці 7 чоловіка денікінців зайшли в гості до одного куркуля (на прізвище Смаля, П. Т.), який все дуже чекав денікінців; після того як він їх угостив самогоном, вчинили бешкет: на його очах згвалтували його жінку й двох дочок, а його примусили держати в руках свічку. Після цього випадку цей куркуль кожному заявляв, що він тепер „за радянську владу".
