Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/270

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Наш панцерник з усіма заходами обережносте, готовий до- бою, тихо під’їздив до станції... Залізничники висипали всі назустріч. Зовсім не помічаючи нас, на станції давав розпорядження й метушився чоловік у цивільному вбранні з червоною пов’язкою на руці. На пов’язці маячило: „комендант станции от войск батьки Махно“. На всі наші запитання до нього він відповідав: „Я б комендант од армії батьки Махна*, „виконую розпорядження тільки його“, „батько в місті, розмовляти можете з ним“.

Це, видно, був один із тих людей махновського штабу, якому можна було доручати самостійні ролі. Судячи з того, як він тримав себе в розмові, можна сказати, що його добре проінструктував сам батько Махно.

Я поклав поїхати до батька.

*  *  *

Посуваючись до Олександрівського й навіть під самим Олександрівським ми не могли одержати більш-менш певних відомостей про розташування махновців і кількість їх. Ми не мали приводу гадати, що вже під Олександрійським ми з ним зіткнемося...

Махновці стояли на правому березі Дніпра й спостерігали наш бій з денікінцями. Без сумніву, вони добре були поінформовані й про те, що ворог місто покинув. Махно вирішив, не гаючи й хвилини, рушити в Олександрівське.

Увійти до міста це був для його армії єдиний порятунок. Сотня верстов навкруги — це було царство сипняка—ось що являв собою район перебування махновців. Без медичної допомоги, з великими людськими втратами, його армія рвалася до міста, де можна було одержати все те, чого не вистачало* армії ввесь час її вештання в тилу Денікіна.

Отож 5 січня в Олександрівському опинилися й частини махновської армії, що прибували протягом цілого дня.

Що це були за частини? — Я спостерігав, коли до міста входив загін шабель на сто. Це була махновська гвардія, його підпора в 150 чоловіка — в найрізноманітному одязі, починаючи від чудових каракулевих шапок і кінчаючи „котелками“ замість шапок, від шинелів до каракулевих і дамських саків замість верхнього одягу. Рідко в кого з них не було по одному а то й по декілька перстнів з дорогоцінним камінням.

Це були ті частини, яким все дозволялося й які жорстокі й люті бої поєднували з не менш жорстокими грабунками та насильством.

За ними їхали тачанки з силою кулеметів. Піхоти було мало: вона вслала величезний простір від Озівского й Черного морей до Дністра й загибала з тифу, що косив щодня людей махновської армії.