Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/274

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Він розуміє, а більше догадується про ці питання, але відповісти не може й замість відповіді розпливчаста посмішка гримаса, повна запалу, й одно слово „карашо", „очень карашо"! Ми не інструктували їх, але вони відчули загальний настрій частин і, як могли, поділяли ту роботу, що її провадив цілий колектив.

Проте, махновці теж не дрімали. Не знаю, чи обговорював махновський штаб нашу поведінку, але, видко, він чудово розумів й правильно передбачав наслідки нашої роботи. Тому й вони працювали, пустивши в діло найнадійніших людей і кошти.

Першого дня, як тільки прибули махновці до Олександрівського, вони взяли під своє відання горілчаний завод. їхня адміністрація видавала спирт за записками штабу і, коли нам треба було для потреб лікарських установ, ми одержували його з дозволу „батьківської" влади, не бажаючи заздалегоди давати приводи для інцидентів.

В кожному кварталі ми бачили махновця - агітатора (для цього були мобілізовані найзавзятіші представники його частин) з .четвертиною горілки. „Випьем, братишка, за наше освобождение"—так некривдно зверталися до наших червоноармійців махновські агітатори. Отож, вино[1]) Махно вважав за найкращий свій засіб розкласти наші частини.

Після такого початку можна було розраховувати на дальший успіх. Як не велика була спокуса, як не хотілося попробувати давнього напою, червоноармійці здебільшого ввічливо відмовлялися.

Не втрималася тільки частина червоноармійців - китайців, і на той час, як нам випадало відходити з Олександрівського, про що розповім нижче, їх не стало чоловіка з 5. Проте, і ці об’явилися й кляли „во-всю" махновців, усвідомивши вчинений злочин...

Як бачимо, боролися дві сили.

Рівнобіжно ми проводили й іншу роботу. Треба було підготувати організацію радвлади, треба було готуватися до сутички з Махном. Неминучість такого кінця була очевидна вже після розмов з Каретніковим. Треба було витягти з підпілля місцевий Ревком, виявити, які партійні сили зосталися після неодноразового розгрому організації як від Махна, так і від Денікіна, закликати організацію до життя. Комісар бригади т. Генін цілком віддався цій роботі. Проте, місцевий Ревком не вважав за своєчасне вийти з підпілля. Вія вичікував вияснення взаємин з Махном.

Тов. Геніну вдалося налагодити зв’язки в колах, близький до військової Ради Махна. З’явилися надії знайти союзників

  1. Крім горілки, Махно пробував спокусити наших червоноармійців і грошима.