нема. Одні, на чолі з Ткаченком, обстоювали самостійність, інші рішуче заперечували проти самостійности й були за те, щоб залишити відповідній пакт програми партії в попередньому його формулюванні, цебто з вимогою автономії. На чолі цієї групи стояв Валентин Садовський, яскравий націоналіст серед укр. c.-д., який навіть професійні спілки пропонував утворювати за національним принципом.
Більшістю ухвалено було постанову про федерацію автономних частин, що її запропонувув Винниченко. Це була досить плутана постанова, що намагалася якось примирити самостійників з автономістами.
До того ж вона не була обов'язкова для тих, хто додержувався іншої думки, принаймні, до найближчого з'їзду партії. Московська делеґація на конференції покололася надвоє. Тоді як Довженко виступив з яскравою самостійницько-націоналістичною промовою, автор цих рядків енерґійно висловлювався проти будь-якого відокремлення від Росії, за спільну боротьбу українського пролетаріяту з російським і прилучився до пропозиції лише про автономію.
Як це не дивно, але лівіша групка на конференції, що її репрезентувала молодь, переважно харківчани (Добищенко, Петренко, Хоперська), один делеґат Московської організації (Кокошко) і ще двоє-троє, виступаючи проти самостійносте, мусили йти разом з Садовським і голосувати за його резолюцію.
Далі, обминаючи увесь період Лютневої революції до осени 1917 року, зроблю лише декілька завважень і пояснень до його. У тов. Попова згадується про одвідини Москви Київським самостійником і про те, як поставилася до цього московська група УСДРП. Треба додати, що під впливом уесдеків цей самостійник, прізвище якого було, коли не помиляюсь, Отамановський, взагалі не зустрів ніякого співчуття в українського студентства Москви.
Пару слів про „Український комітет“. Попов пише, що „виразного“ організаційного відмежування від „сусідів“ в цьому „комітеті“ у нас не було, та й не могло бути, оскільки нам — з погляду леґальних можливостей — треба було в ньому брати участь“. Отже можна подумати, що московська організація уесдеків увіходила в цей комітет.
На ділі ж цього не було, хоч окремі члени її брали участь в роботі комітету, як представники студентських організацій, молоді. Щождо офіційного ставлення до комітету уесдеківської організації, як такої, то вона завжди відмежовувалась від цього комітету, як і від організації „Українське товариство у „Кобзар“, що була перед революцією, та від буржуазних організацій, про що при слушній нагоді робилося відповідні заяви. Пригадується, наприклад, виступ Гр. Радченка в „Кобзареві“ з такою заявою. До речі, треба сказати, що протиставлення молоді й старих і ворожнеча між ними були великі й доходили
