Сторінка:Літопис революції. № 4 (37) (1929).djvu/340

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Особливо напади на есдеків робили українські есери, з При- ходьком на чолі. Нам доводилося боронитися, виявляти своє ставлення до всіх питань, і собі нападати.

В цій боротьбі проти українського націоналізму організація почала виліковуватися від національних пережитків в середині, критичніше ставитися до себе, революціонізуватися. Якраз восени 1917 року вперше виникає в окремих товаришів думка про відкол від УСДРП, правда, ще неясно, невиразно. Принаймні, підчас пробування в Москві т. Кулика, коли він повертався з Америки чи пізніше, тепер не пригадую, були розмови про розкол в УСДРП. Добре пригадаю, що з тов. Куликом, який поїхав до Києва, ми умовлялися листуватись і, -здається, обмінялися листами.

При чому він сповіщав нас про групу Порша, Матюшенка й інших, що нібито схилялися до розколу з УСДРП; я повідомляв його, що беру на себе московську організацію та обіцяв поїхати до Харкова, де в той час в українській соціял - демократичній організації виявилася ліва групка на чолі з Довбищенком, Петренком і Хоперською. Не знаю чому, але до чогось певного ми не договорилися з тов. Куликом, хоч зв’язки з ним у мене не порвалися.

В таких обставинах нашу московську організацію застав Жовтень. Не зайвим буде розповісти, як українські соціял - демократи поставились до Жовтневої революції, яку позицію зайняли.

Якраз перед початком Жовтневої боротьби в Москві відбувалися збори московської есдеківської організації в тому ж таки приміщенні „Українського Комітету", на розі Воздвиженки й Нижнє - Кісловського провулку.

Обмірковували якісь свої справи. Раптово викликають когонебудь з нас у другу кімнату, де вечорами збиралася всяка українська публіка. Виходжу. Передо мною два юнкери Олександрійської військової школи, бліді, як крейда, схвильовані, з рушницями в руках. Розповідають, що тепер вони оточують Кремль, що дано наказ усім школам виступити, й запитують, що їм робити — може їхати на Україну? Наспіх відповівши їм, що, чи поїдуть вони на Україну, чи залишаться у Москві — в усякому разібитися проти пролетаріяту ні в якому разі вони не повинні, дзвоню до Замоскворєцького комітету більшовиків, де в мене були зв’язки, викликаю т. Іллю (здається прізвище — Цівціводзе) й розповідаю йому про все, що чув від юнкерів. Він повідомляє, що їм відомо все, що Військово - Революційному Комітетові надіслано ультиматум через чверть години скласти зброю, що боротьба починається.

Поспішаю до зборів, повідомляю. Збори кидають всі свої справи, обмірковують становище й ухвалюють складену тут же відозву до робітників і салдатів - українців з закликом