Андрій. А як у тебе украли коняку, ти ж її шукай, а не думав, що вона зовсім щезла.
Степан. То ж коняка. Вона десь і зараз у злодіїв.
Андрій. А свічка?
Степан. Гм… Куди ж вона дівається? Вона ж справді горіла і щезла на моїх очах.
Андрій. А може вона зробилась невидимою? Чи, може, свічка обернулась у щось невидиме?
Степан. Овва! Це ти вже почав глузувати з мене. Щоб я цьому повірив! Невидимого нема.
Андрій. Оттакої!
Степан. А вжеж, ні мари, ні домових, ні чорта нема. Я цим бабьячим брехням не вірю.
Андрій. Це так. А воздух хіба видима річ? Хіба ти його бачиш?
Степан. Ні, невидима. Та справді воздух змінюється при горінні… свічка щеза… Ні, я вже заморочився і не виплутаюсь тут.
Андрій. Одначе це просто. Свічка і воздух змінюються при горінні, обертаються у нові газові вещества; ці гази без кольору і через це вони невидимі.
Степан. Які ж це гази, що одмінні від воздуху?
Андрій. Це ти, бачу, не зовсім розумієш. Ти знаєш, що де які вещества здаються дуже зхожими, наприклад, фатаген і вода, проте фатаген не вода. Так само де-які гази хоч зхожі на воздух — та не воздух. У старовину химіки і не вміли помічати ріжницю проміж воздухом і другими газами. Тепер же навчилися узнавати і відріжняти гази по їх ознаках; наприклад, по таких, як наша проба вапновою водою. Зробимо ще один опит. Я знов засвічую свічку і держу над
