Андрій. Еге, бо там є такий же газ без кольору, як і воздух. Одначе, це вже не те, що звуть воздухом. З тим воздухом, що раніш був у пляшці, зробилась химічна зміна, і він уже має свої иньші ознаки.
Степан. Так, свічка уже не горить у йому; а ще ж які другі ознаки?
Андрій. Зараз побачиш. У цій пляшці я роспустив вапну і дав одстоятися (на Слобожанщині вапну звуть звьосткою). Більша частина вапни осіла на дно, а трохи розійшлось у воді, як сіль ото розходиться у воді. Вода прозора, чиста на вид. На, покуштуй її.
Степан. Тьху! Ніби мило. Може це отрута?
Андрій. Я наточу цеї вапнової води у пляшку з звичайним воздухом. Розбовтаю. Ти бачиш, що вода так само прозора, як і була раніш. Тепер наливаю і бовтаю вапнову воду у тій пляшці, де горіла свічка.
Степан. Що це? Диви… вода скаламутилась, побіліла ніби молоко… Оце!
Андрій. Ти бачиш, що газ у цій пляшці має таку ознаку, якої нема у звичайного воздуху: від цього газу прозора вапнова вода каламутиться. Виходить, воздух тут змінився і уже складається з иньших веществ. Така зміна, коли одно вещество перетворюється у нове, зветься химичною зміною вещества. У нашому опитові вапнова вода допомогла нам побачити те нове, чого не могли ми зразу побачити оком. — Та вернемось знов до горіння. Куди одівається свічка при горінні?
Степан. Вона згоря… щеза.
Андрій. Так-таки зовсім і щезає?
Степан. Та від неї ж нічого не зостається.
