з неї робиться два нових вещества. Одно з них вода, а друге те, що скаламучує вапнову воду.
Степан. Що ж то таке?
Андрій. Це друге названо: двохокись углероду.
Степан. Чудне ймення. А що ж воно означа?
Андрій. Опісля докладно узнаєш.
Степан. Ну, діло зробилось щось дуже заплутаним.
Андрій. Правда твоя. Зробимо зараз простійший опит, і тоді усе проясниться. Запалимо залізо.
Степан. А хіба залізо горить?
Андрій. Дуже легко. Отут у мене порошок з заліза. Я кидаю його у полумья… Бачиш, як він горить.
Степан. Як гарно! Ніби зірочки сяють.
Андрій. Оказується, коли зважити на терезах золотник залізного порошку і, спаливши його, знов зважити, так порошку буде не золотник уже, а більше, це б то, залізо згорівши робиться важчим.
Степан. Невже? Це дивно: свічка згоряє і легшає, а залізо важчає.
Андрій. Це просто. Газ, у який перегоряє свічка, одлітає геть, а те, у що перегоряє залізо, не летюче, воно лишається на терезах. Перегар від заліза важчий ніж залізо. Так само перегар від свічки важчий ніж свічка. Треба тілько зібрати увесь цей перегар, це б то воду та двохокись углероду. Химіки збірали це, і завжди виходило, що ці вещества важили більш ніж свічка. Потім дізнались, що так само масло, фатаген, сірка, вугіль і усяке иньше вещество після горіння важчають; треба тілько збірати увесь перегар.
