Степан. У сахарю хворма змінюється, сахарь бува теплий і холодний; тілько він завжди бува солодкий, липкий і білий.
Андрій. По яким же ознакам ми узнаємо вещество?
Степан. По тим, що не змінюються.
Андрій. От тобі й розгадка. Ті ознаки, що не змінюються, не можно одняти від вещества; коли таких ознак нема — нема й вещества; коли нема у нас солодкого і липкого, нема значить і сахарю. Ці ознаки і є суть вещества.
Степан. Одначе це тілько ознаки, хоч вони й не змінюються. Я ж питаюся, що лежить у основі усих цих ознак?
Андрій. Те, що ти питаєш, розуміється, получиться тоді, як одняти усі ознаки від якого-небудь вещества. Уяви собі грудку такого сахарю, щоб у нього було однято усі ознаки: кольор, смак, липкість, твердість, хворму, вагу і так далі; що тоді зостанеться?
Степан. Оце саме мені й хочеться дізнатися.
Андрій. Та нічого й не зостанеться. Тілько дякуючи ознакам я пізнаю, що сахарь є. Нема ознак, значить і нема нічого, про що б можно говорити. Ти повинний покинути ті казки, які оповідають, ніби у вещества єсть щось важне і дійсне крім ознак. Так думали колись, та наука показала, що ніякої „душі“ у вещества нема. Геть же з оманами і забобонами!
Степан. Я бачу — твоя правда, та боюсь, що мені трудно буде одвикнути від цих думок.
Андрій. Слухай. Що б ми не розглядали тут у химії, — чи сахарь, чи двохокись углероду, чи кисло-
