род, — завжди була річ тілько про їх ознаки. Ніколи ми не говорили про „душу“ вещества; про „суть“ вещества, ніколи не говорили про „основу“ ознак. Нам про де й не треба було говорити. Так буде й надалі. І ти забудеш ці омани, яких у дійсности й нема. Руйнувати усякі забобони, показати, що нема нічого в світі чудесного, надзвичайного, довести, що усе можно зрозуміти, що усе відповідає законам природи, — це діло науки. Ми хочемо жити не оманами, а дійсністю. Наука пособляє нам пізнати дійсність і навіть одоліти її. Через науку ми володіємо дійсністю. Через науку ми заставляємо машину молотити нам хліб, перевозити нас на тисячі верст. У старовину склались казки про великих скороходів, про Соловья-розбійника, який так голосно свистів, що його було чутно дуже далеко; і усі дивувались цим витівкам. Та то ж казка. А хіба не більш дивне те, до чого ми зараз дійшли в дійсности? Хіба не більш дивне те, що ми тепер можемо розмовляти по телефону за сотні верст? Хіба не більш дивне те, що за тисячі верст в один мент до нас долітає звістка по телеграфові? У казках витівали про килим-самольот. Тепер же ми дійсно літаємо на воздушному шарові; тепер ми запрягаємо водяну пару і їздимо по залізниці і по воді. Ілля Муромець — слаба дитина проти динамиту, який перекида величезні скелі і трощить товсті стальні стіни. І це не казка, тут нема нічого надзвичайного, нема жадного чуда. Усе де ми розуміємо. Пізнаваючи природу, ми володіємо нею.
„Пізнайте истину і истина освободить вас!“
