своїх окислах мідь оказує свого ясно означену металичну вдачу: кислотних окислів у неї нема, а за те дає вона цупкі солі; цим вона підхожа до першої купи металів (до щолочних металів). Ти знаєш, що чим важчі метали, тим трудніш вони окислюються; через це важча мідь трудніш окислюється ніж метали залізної купи. Через це ж від окислів міді легше одщипнути назад кислород, це б-то легко обернути окисел міді чи мідну руду в чисту металичну мідь; або як кажуть, мідь легко розкислюється. Через це-то її навчились люде очищати мідь з давніх давен. Пройшло багато часу, поки люде навчились розкисляти залізо, це-б-то одривати од залізної руди кріпко звязаний тут кислород. До того-ж часу усі струменти і зброю робили з міді, бо заліза ще не знали.
Ще важчі метали — срібло, живе срібло, золото і платина, дуже трудно злучаються з кислородом. Ти добре знаєш, що вони на воздусі не ржавіють.
Степан. Ці метали зовсім не можуть злучатися з кислородом?
Андрій. Ні, вони дають окисли; тілько для того, щоб окислити їх, треба потратити багато роботи;, проте ці окисли швидко роспадаються.
Степан. А які солі є у цих металів?
Андрій. Відома срібна сіль азотової кислоти: це лікарство, що зветься ляписом. Потім є солі соляної кислоти. Ти мабуть чув про отруту сулему, — то сіль живого срібла і соляної кислоти.
Степан. Для чого ти у своїй таблиці написав у одній купі цинк і живе срібло?
Андрій. Бо це підхожі метали; наприклад, обидва
