Андрій. Скажу тобі нарешті ще про оливо та свинець.
Степан. Це з олива робиться полуда у самуварі? Для чого то?
Андрій. При звичайному теплі оливо не окислюється; користаючись з цієї дуже важної його ознаки, покривають тонким шаром олива мідну, залізну і иньшу посуду і так під оливом ховають посудину від кислороду. Оливо змішане з міддю дає дуже тверду і голосну бронзу, що іде на дзвони. Оливо трохи легше заліза і навіть марганцю…
Степан. Так значить, воно повинно давати оливьяну кислоту?
Андрій. Добре. Я дуже радий, що ти так пильно слухав. Оливо, як і ті метали, до яких воно підхоже своєю вагою, а саме — залізо, марганець і хром, дає, як вищі, так і нижчі окисли.
Степан. Вищі мабуть кислотні, а нижчі основні.
Андрій. Так, є і солі олива і оливяні кислоти. Значить, оливо не має яскраво означеної металичної вдачі, бо воно не дуже важке. Свинець важчий від олива і заліза, має уже ясну основну, а значить і металичну вдачу, його вищі окисли дуже легко роспадаються.
Степан. А для чого то гончарі купують свинець?
Андрій. Вони його кладуть у поливу, бо свинцьову поливу легко розтопити.
Степан. А що то за сурик? Його теж кладуть у поливу.
Андрій. Це окисел свинцю. Иноді змішують для поливи оливо і свинець; така полива похожа на біле непрозоре скло.
