Андрій. А вже ж, разно бува. Виходить, що тепло і холод — це знов такі ознаки, по яким не пізнаєш сахарю. Ну, тепер ми й дійшли до найголовнійшого. Межи ознаками сахарю в такі, які не змінюються, — це солодкість, липкість і кольор. По таких ознаках пізнається сахарь. Як би я спитав тебе: у мене у кишені є щось солодке, біле і воно липне до рук; що це? Ти зразу закричиш: то сахарь! Вещество пізнається по ознакам, що не змінюються. Тепер я тебе питатиму, — що це лежить?
Степан. Це вухналь, а то підкова.
Андрій. Ну, що ж, чи вухналь та підкова — вещество?
Степан. Не знаю. Мабуть, вещество.
Андрій. А це легко розгадати. Зараз спитай себе: з чого зроблено ці вещі? Га? З чого зроблено вухналь або підкову?
Степан. З заліза. Виходе, залізо вещество?
Андрій. А вжеж, бо кожний шматок чи підкови, чи вухналя зватиметься залізом: чи великий, чи малий; чи холодний, чи гарячий — усе залізо!
Степан. Значить, і скло вещество, бо з його зроблено оцю пляшку і он шибку; черепиця теж вещество, бо з неї зроблено покрівлю на млині.
Андрій. Скло вещество, а черепиця ні. Хіба як потовчеш черепицю, так вона зостанеться черепицею? А от скажи, з чого робиться черепиця?
Степан. З глини.
Андрій. А глина вещество?
Степан. Еге… ні… Аже бач, що вещество, бо хоч як не ріж глину, вона все зостанеться глиною.
