Степан. Бо сахарь такий бува. А ну ж покуштую… Солодкий! От бачиш, пізнав.
Андрій. А для чого це ти миєш руки?
Степан. Бо злипаються пальці.
Ознаки
вещества. Андрій. Які ж ознаки ти помітив у сахарю? А от які: кольор його білий, він солодкий і липкий. Ти пізнав сахарь по цим ознакам. Сахарь є вещество. Значить, вещество пізнають по його ознакам. А як ти гадаєш, чи усяка ознака для цього годиться? Чи по усякій ознаці можна пізнати сахарь?
Степан. А вжеж угадаю по усякій ознаці.
Андрій. Побачимо. Ось велика грудка сахарю, а он у шклянці дрібненький сахарний пісок. І це, і то сахарь. Розтовчи грудку сахарю — буде такий же пісок, як і у шклянці.
Степан. Правда, бо чи грудка, чи пісок — однаково сахарь.
Андрій. Хоч обоє одно і теж вещество, одначе грудка не зхожа до піску. Чим же? Хвормою. Пісок і грудка! Зовсім не похожі вони по хвормі! А хворма — теж ознака. Але яка це ознака? Її можно міняти, як завгодно, та вещество буде усе тим же сахарем. По одній хвормі не пізнаєш сахарю. Наприклад, як би я тебе спитав: у мене у кишені є кругленька грудка чогось? Хіба б ти догадався, що то у мене сахарь?
Степан. Ні. Мало чого бува кругленьке!
Андрій. Ще одно спитаю. Який бува сахарь: теплий чи холодний?
Степан. Теплий… ні, холодний. Знов не так… Иноді бува холодний, а иноді теплий, як полеже хоч на грубі.
