Андрій. Так. Пара водяна складається, як ти уже знаєш, з водороду і кислороду; ця двохокись — з углероду і кислороду. Скрізь кислород. Для горіння треба обовязково кислород, бо як що горить, значить воно злучається з кислородом. Як же це горіння дає силу машині для роботи? От як. Я раніш уже казав тобі, що при горінні частина химічної енергії щезає; енергія не може зовсім щезнути, значить повинна виникнути на місто цієї химічної якась нова енергія.
Степан. Стій… стій… — я догадуюсь тепер. Солома горить… химічна енергія щеза, машина робе. Значить, робота машини виникла з химічної енергії.
Андрій. Тепер так сказав; за це я тобі зараз загадаю цікаву загадку. Чому не горить той вугіль, що лежить у нас під повіткою?
Степан. Бо його не підпалено.
Андрій. Розьясни, що означає підпалити.
Степан. Та що ж? Треба це розпалювати біля вугілля трісочки, аж доки само вугілля не займеться.
Андрій. Це не ясно. А яке діло вугіллю, що рядом горять твої трісочки?
Степан. Тоді вугіль нагрівається і потроху розжеврюється.
Андрій. Добре. Виходе, що гарячий вугіль злучається з кислородом, а холодний ні. Через це вугіль у грубі горить, а під повіткою ні. Та инколи бувало, що вугіль у великих купах загорявсь сам без підпалу. Така купа завжди у середині була гаряча, і коли не розкидаєш її, щоб вихолонювала, купа загорялась.
Степан. Це так само бува з сіном; звідки тут береться тепло?
