пара, а змішана з малюсенькими крапельками води. Чиста ж пара — без кольору і невидима, як воздух; пара біліє тілько тоді, коли вона прохолоне і обернеться у дрібненькі водяні крапельки. У воздусі завжди є пара, та її не видно. Так як і в бані, коли її дуже добре натоплено. Також завжди чи видихаємо пару, та бачимо її тілько на холоді.
Степан. Де правда, на морозі видно наш дух.
Андрій. Так само, коли воздух прохолонює, пара робиться видимою: настає туман.
Степан. Хмари підхожі теж до туману; невже і вони з пари?
Андрій. А вже ж. Пара підіймається у гору, там прохолонює і обертається у хмару. Коли багато збереться прохолонувшої пари, це-б-то, крапельок води, коли хмара загускне, — вона тоді дощем пада на землю.
Степан. А чому це дощі випадають більше там, де є ліс або річка?
Андрій. Там, де є річка або ліс, воздух буде вохкіший і холодніший; а значить, там швидче загускне хмара і поллється дощем. Бачиш, як важно для хлібороба, щоб ліси не переводились!
Степан. Я не знав цього. А звідки на небі береться стілько води?
Андрій. Вода завжди парує, тілько цього не видно, та холодним ранком можно помітити пару над річкою. А води на землі дуже багато. Подумай тілько, скільки є річок, озер, які величезні обшири захопили моря і окіяни! Усю цю пару вітром підійма у гору і розносить по-над землею. Але без тепла вода не може обертатись у пару. Звідки ж береться тепло для цього?
