Степан. Та звідки ж? Мабуть, від сонця.
Андрій. Еге. Сояшний промінь — це енергія, яка робе велику роботу. Ти уже знаєш, що рослина може рости тілько на сонці. Тепер ще одно. Тілько цей промінь може заставити воду парувати і підійматись угору хмарою. Хмари вітром розносються по усій землі, падають до долу дощем або снігом і своєю водою годують річки. Хай дощ вбереться землею: він не пропаде для нас. Під землею він збірається по жилах, виходе на-оружку і тече струмком. Струмки зливаються у річку. Річка біжить і круте млин. Хіба це не робота? А чия це робота? Сояшного проміню!
Степан. Так це сонце меле наш хліб!
Андрій. А вже ж, як би сонце не вставало, річки перестали б текти. Тай вітряки б тоді зупинились, бо вітер дме, дякуючи сояшному проміню.
Степан. Як це одно за друге чіпляється! А я стілько дивився на сонце і на воду і нічого про їх не знав.
Андрій. Це ще не все за воду. Вода скрізь конче потрібна. Усяка їжа і питво містить у собі воду: кавун, чай, молоко, усяка страва і т. д. — скрізь тут є вода. Вона є також у крові і иньших соках нашого тіла; вода є у кожній рослині і живності. Ти добре знаєш, що коли рослині бракує води, рослина сохне і гине; так само і усяке животне не може жити без води. І скрізь тут потрібна рідка вода, а не твердий лід. От тілько у нас настане зіма, зтвердіє, замерзне вода, зараз же усе зміниться. Скрізь біліє сніг. Рослина завмірає, бо у неї замерзли соки. У всякої деревини
|
…Голії віти у кригу закуті, |
