пляшці також зостався б і дим, Через це краще всього кислород забрати у воздусі фосфором.
Степан. Ти вже про його казав. Це той фосфор, з якого тепер роблють сірники?!
Андрій. Той самий. Він може одняти у воздусі увесь чисто кислород. Ось у мене пляшка. Учора я в неї положив трохи фосфору. Кислороду тут уже нема. Скажи, що зосталося?
Степан. Та той… як його? цей… сам-один.
Андрій. Ну, добре, хай він буде сам-один.
Степан. Подивитись, так він такий же, як і воздух.
Андрій. Диви, — я запалюю трісочку і устромляю у пляшку.
Степан. Зразу погасла. Покажи ще який небудь опит з ним.
Андрій. Багато опитів я показати не можу, бо азот же не охоче вступає у химічну злуку і не годиться для химічних опитів.
Степан. Значить, з азоту толку мало для людей?
Андрій. Не зовсім так. Він потрібний і для мирного життя. Він є у тілі всякої живности і рослини; його треба для ріжних красок і т. д. Свобідного азоту дуже багато у воздусі, і він нічого не коштує, а звязаний азот уже коштовний.
Степан. Так тоді треба брати азот з воздуху і єднати з яким небудь елементом.
Андрій. У тім то й річ, що дорого обходиться це єднання, і через це ціна на звязаний азот велика.
Степан. Чому ж це так? Обернути кислород або водород у нове вещество нічого не коштує: ці злучаються сами.
