тим, що він байдужий до горіння, він не підтримує горіння. Він відріжняється також і від водороду, бо азот не горить.
Степан. Значить, азот не хоче злучатись ні з яким веществом?
Андрій. При звичайних обставинах азот не може злучатись з веществами. Азот — це зовсім особий елемент.
Степан. Чи є які-небудь состави з азотом?
Андрій. Ти знаєш порох, динаміт, ти чув про мини; скрізь тут є звязаний і грізний азот. Грізний, бо він любить в самотині вік вікувати, і коли йому мимоволі доведеться вскочити у злуку з чимсь другим, — у його уже вовча думка: чи не можно з цього любого подружжа як небудь навтіки? І тілько трапиться добра пригода, азот зараз же лагодиться вчкурнути. Та так завзято дмухне, що по дорозі усе трощить і руйнує, ніби хоче помститися за насильну злуку. Чи корабель трапиться — в-щеньть розлітається, і тисячі людей погибають; чи скеля або грізна фортеця зустрінеться — за хмари летять, і немає сили, яка б здержала завзяття азоту. Так він любить самотину. Куди ж йому діватися від землі та грязі? У гору! В повітря! Через це його так і багато у воздусі. Тут він сам–один, — чистий, ні з чим не злучений, віє у блакіті, сягає за хмару, плава над морем.
Степан. Цікаво подивитись на чистий азот.
Андрій. Очистити з воздуху його дуже легко, бо хоч у воздусі азот і змішано з кислородом, та вони там химічно не злучені. Можно б просто у пляшці випалити кислород, і тоді б лишився азот. Одначе у
