Цю сторінку схвалено
білу
заставу
Чують білі:
— ідуть комунари
Піхота тікає,
у лаву
Кінноти шикується хмара.
Бачили й це
не раз. І знову
У розстрільню
знову лягли у рахманній,
у м'якій, у чорній землі
як поховані
Не перший з кіннотою бій
не останній.
І ніхто не знав,
Як це сталось,
Як прорвали розстрільню
І як підійшли
Бо десятки ночей перейшли як галас
У очах, у вухах зорінням
знесилених,
Тільки з тилу, зсередини, спереду простим
прицілом
