Слюсар Шарабан устав і ніби щось оце тільки обміркувавши, дивився Марті ввічі. Лице їй минилося й темнішало наче небо перед грозою. «Так що, громадянко», сказав слюсар Шарабан уже зовсім інакшим, несподівано веселим голосом «по закону він має на це право. Ось тут розпишіться» й слюсар Шарабан підсунув Марті квартальний звіт фінансової частини сільради, схопивши його швидко зі столу.
Але Марта одштовхнула руку слюсареву з папером і кинулась до чоловіка. Дюдя дивився просто крізь неї на стіну, наче її не було в кімнаті.
«Це правда, Андрію?» спитала вона сиплим голосом. Дюдя коротко кивнув головою.
«За що?» захрипіла Марта. Дюдя мовчав. «Ні за що» зовсім уже весело й люб'язно одповів слюсар Шарабан. «Горянин Андрій Дюдя просто не може жити з підголосками куркульських елементів. Ви розповідаєте куркульні, що він вам випалив на спині кочергою візитну карточку, щоб ви записувалися в колектив».
— «Що випалив? Що ви верезете!» зойкнула Марта. «Побійтеся бога за такі ваші слова.
«Бога вашого я зроду не боявся» сказав слюсар Шарабан, «а втім, спитайте людей, що ви привели сюди, що в вас випалено на спині. У вас, бачите, написано розпеченим залізом: «Записуйтесь у колектив».
