стогнав, немов тяжко хвора людина, увійшов у воду і відразу перегнав коня, переступаючи довженними ступирями. Колеса забурювалися в намулуватому дні, рвалися канати воротків, верблюдячі горби та шиї стриміли над водою, як табун велетенських гагар, коні пливли, шофери сиділи згори на кабінках, колихаючи босими ногами в прохолодній воді.
Ще перед вечером усе перевезено на той бік, частини знову змонтовано на машинах, і вночі бурові приїхали на Кос Чагил. Ще раз справдилась теза, що „нема такого місця, де Костя не проїде!“
На зборах Лаврентьєв не проявив ніякого здивовання, запропонував преміювати Костю, сентенційно зауваживши, що на те, власне, й буває завтранспортом, щоб працювати більшовицькими темпами, і тут же відіслав Костю на Кос Чагил організовувати життя.
