Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зраділи, адже могла народитися й дівчина. Казак, що мав самих дочок, хитаючи головою, казав: „у мене нема дітей, я бездітний“, і сусіди переставали поважати такого невдалого батька.

Хлопець був красивіший від усіх інших: так здавалося щасливим братам, адже це був перший хлопець у сім'ї! На таку красу будуть заздрити бездітні — треба було уберегти гарнюнього хлопчика від пристріту. Ще слаба від пологів, щаслива мати почала шити шапочку з червоного бархату з хутряною облямівкою; на бархат вона понашивала срібні монети і жмут найяскравішого півнячого пера. Все це буде рябіти, леліти, виблискувати і відведе нехороше око від гарнюнього хлопця.

У братів був один кінь. Тепер він, звичайно, став конем хлопчика. Щоб у них був би табун коней, найкраще лоша від найкращої кобили було б призначене для хлопця, росло б укупі з ним, таке лоша не можна було б ані різати, ані продавати.

На третьому році дядя посадовив хлопця перед себе на коня. Півняче пір'я метлялося над червоною шапкою, хлопець учепився за гриву, кошма під ним була як жива, дихала, спускаючись і злітаючи вгору.

Це була та сама кошма, на якій він грався в кибитці; вся біла, вона була вишивана чорним візерунком „кошкар-муз“ (баранячі роги). Хлопець дивився вниз на двиготливу кошму; знайомий візерунок заспокоював його, такі самі баранячі роги, тільки сині, були вишиті на червоній сукняній ганчірці, що висіла в кибитці над головою і на дерев'яних дверцятах серед