метиці Євтушевського. Шкіл, лікарень і квартир їм не полагалось, нікому й на думку не спадало учити „киргизів“ або лікувати їх від сифілісу, яким їх обдаровували доблесні фельдфебелі й культурні поручики.
Вони зробилися соціалістичними робітниками, минуючи мануфактуру, потогінні майстерні і шістнадцятигодинний робочий день у тісній, брудній, жорстокій фабриці чумазого. Вони були неписьменні: як у середньовіччя, у них тільки духовенство вміло трохи писати стародавнім арабським письмом. Вони одержали свою азбуку одночасно із азбукою комунізму. Машина була для казакського народу не супутниця повільного, тяжкого, людожерного капіталістичного процесу, ні, вона була — уелсівська машина часу, перед нею, збліднувши, в одну мить пішло під землю кочове середньовіччя народу. Про своє дитинство, середньовічне й писане, як старовинний килим, так розповів друг Бер Кена.
В одній з кибиток рода Адай і племени Баюли народився хлопець. Молоді люди, батько й дядя дуже
