треф і королі серця — паперовий турнір на зеленім полі стола. Я глянув аж через зелене поле — Серго позіхнув і моргнув мені іти. Але тепер я вже зацікавився небувалим змаганням. Усі дивилися на карти, я дивився на людей[1].
Глибокої ночі вийшли ми з Сергом на безлюдну вулицю маленького тюркського міста. Морозні зорі стали над нами, як мільйони пік, треф, бубнів і чирв.
„Що ж це є, Серго?“ спитав я. „Твій інженер занадто захоплюється. Чи не буває з ним такого і вдень, що він замість думати про монтаж машин, обчислює, скільки взяток можна виграти, коли на руках туз, король і дві малі в одній масті плюс туз, король і дві малі в другій?“
„Не знаю, чи обчислює“, сказав Серго. „Робітник з нього добрий. Він так само захоплюється своїм консервним заводом, як оцією грою. Втім…“ ,
„Що втім?“
„Втім, мені теж не подобається те, що я бачив сьогодні. Це вже психічна хвороба. Такого діла, як сьогодні, я сам ще не бачив. Це чи не Бойченко його збиває“.
„Можливо“, сказав я. „Справа, звичайно, не в самому Бойченкові. Провінціяльні інтеліґенти, це глибоке болото і воно засмоктало твого інженера. Він п'є. Він п'є вино пік і закушує жиром
- ↑ Укупі з читачем моїм я переконаний, що епізод з преферансовим запоєм є факт одинокий і масового поширення не має. Нехай же буде ця ганебна історія пересторогою для тих, хто думає, що пустякові речі вроді невинного преферансу не можуть бути серйозною загрозою для психіки призваних будувати нове життя.
