грався під час лекції ножиком. „Хто вкинув цей мінерал у цей сусуд?“ грізно запитував він, побачивши в плювачці цеглину. „Сусудом“ же він називав пляшку з-під горілки, викочену камчатниками насеред кляси, і „сусудом“ же звалася в нього звичайна собі склянка на воду. Через це учні і звали його „Стакан Петрович“, бо слова „стакан“ не було в його лексиконі — аджеж він був не просто собі чоловік, а фізик.
„От ви, Бубир“, казав Стакан Петрович, „зараз дали неточну інформацію! Ви сказали, що перед вами лежить фізика Краєвича, а на ділі це „Етель Кінг — женщина-детектив!“
Далі Стакан Петрович робив павзу і тільки постукував себе вказовим пальцем по носі.
„Для чого ж ви неточно висловлюєтесь?“ грізно випалював він і викритий привселюдно Бубир давав обіцянку віднині подавати тільки точну інформацію.
Отже, каюсь. Подав неточну інформацію. Не такі то багаті наші часописи, щоб виряджати експедиції до Даґестану. Просто я за свої гроші поїхав до Даґестану на тиждень — головним чином відпочити і полювати качки, бо на курорти я не їжджу.
Тож усе, що я бачив у Даґестані і розповів вам, можете віднести на карб того, що я не тільки мисливець, а й громадянин, і окроме качок управився ще дещо побачити в солонцюватій долині Даґестану (хоч дехто їздячи на курорти не бачить нічого, окроме докторів, дієти, душів і дамочок).
Вийшло так, що була дуже сувора зима і качки перекочували до Азербайджану. Грошей у мене
