Перейти до вмісту

Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вже не було, окреме як на квиток до Харкова, але в мене були (і зараз є) по гроб життя друзі серед машиністів. Отже я вибрався на паротяг і подався до Азербайджану, доки сягають зв'язки даґестанських машиністів, а саме до станції Девічі.

Вантажний паротяг весело збігав з гір, важко витягав з долин, вистоював на станціях, а деякі гордовито проходив, він не цікавився пасажирами. Обіруч його одпливав Даґестан і то були ліси.

Листопадні і голі, вони стояли в засохлих травах, серед осінніх кущів, прорізались надвоє і відкривали вічну ріку Самур, що не замерзає ні в зимі, ні літом і впадає в теплий Каспій, що бачить тут лід тільки весною, вигнаний сонцем лід з увістя Волги. На грузькому надбережжі Самуру чорнів слід величезної кабанячої ратиці. Це були теплі краї, якими йшов зараз вантажний потяг, і я згадав колись написаний вірш про пташиний потяг і теплі краї.

ГРАЙВОРІН

Понад верхів'ям голим
ніби чорний край борін
Летів самітній
з поля
грайворін.

Був
лютий
місяць:
Дико кракав він,
бо пролітав,