не бачив лінії очерету. Довелося знову піти просто в воду, аж доки знову не стало видко очерети.
Отак зиґзаґом ішов я, щоб не втратити берег дорогоцінного лиману. Я ішов довго і раптом побачив високо над землею слабке світло. Це була щогла на хане — ліхтар висів з другого боку і дерево щогли затуляло світло.
Була дванадцята година вночі, а переліт скінчився о шостій. Значить, я блукав шість годин — крім того, що вдень виходив у високих чоботях тридцять кілометрів і виплавав човном чотирнадцять.
Двері були замкнені. Всі давно вже спали. Босий Махмет одчинив мені двері. Рука йому була замотана брудною, аж чорною ганчіркою.
— Тебе нема, я стріляв, — сказав він, і серце моє стисла ніжність, згадавши, скільки взагалі у Махмета є на світі шроту і пороху, щоб витрачати на сиґнальні вистріли. Рука йому була поранена віддачею жахливого французького курка його берданки. Ми ввійшли і я дістав свіжу бинду з рукзака. Руку обмито і перев'язано. Але роздягтися, щоб посушити одежу, я вже не мав сил, коли стяг з себе мокрі чоботи. Я упав на піл поруч із Махметом і заснув…
Другого дня ввечері я знову пішов на вечірній літ у рижові поля коло авулу Кучі.
Коли ви кімнатна людина, але хочете бути бійцем, і своїми руками брати участь в обороні Радянського союзу, орієнтуватись у місцевості, переносити голод і холод, дихати свіжим повіт-
