Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/120

На океанів безмежну браму,
На скель каменясту кидь
Ліг
Великий ведмідь,
І вугіль, і нафту, й залізо
Висмоктує
З чорної лапи,
І рани, що сохнуть
На зраненім тілі,
 Зализує
Лизнем шаршавим,
І долі вухо
 Схилив,
І слухає гуркіт
 Землі.

III

 Іно!

О, чорна розсічена вразо,
Ти добре, ти чуйно слухаєш,
Як, наче підземні ключі,
Колеса, і кайла, й ковадла гудуть уночі.

IV

О, гуркіт потягів вночі

З Торонто в Орегон,

119