було миле, він постановляє умерти і засипає на найближчому місці чардаку, де розіллято нафту і мазут.
Я не дуже сильний на морську хворобу, і на всяк випадок видобув з речей рушницю і почав стріляти норців. Таким способом можна забути про зиб і піддурити морську хворобу.
Коли я забив першого норця, серед екіпажу „пароплава“ почалося заворушення. Справа не дійшла до заколоту, що мусив би скінчитися в згоді з піратськими романами, висадкою капітана на пустельний острів Тендру разом з штурманом, корабельним логом і трьома підмоклими сухарями. Але звучали сміливі голоси, обстоюючи пропозицію спинити пароплав і підібрати забитого норця, щоб зварити кашу. Довелося мені встряти в суперечку і доказувати, що норцеве м'ясо не дуже смачне — нам хотілося добитися до Одеси сьогодні ж уночі, а не крейсерувати в затоці два дні, полюючи норців.
Помалу ми почали звикати до зибу. Можна було ходити чардаком, схопившись за голову обома руками, щоб не ударитися об рубку скронею. Можна було балакати з капітаном, утопляючи очі в гудзики, на його бортові, щоб не втопити душу в зибкій безодні за бортом.
Уже сів вечір, і перед нами замигтіли вогні Одеського порту. Зиб чимраз більшав у міру
